Держава проти громадян
Нещодавно сімдесятитисячне місто Новомосковськ залишилося без води на 8 діб через несвоєчасні фінансові розрахунки між місцевим та обласним комунальними підприємствами. За словами заступника мера Дніпра, 95% жителів Новомосковська сплачують за воду своєчасно. Натомість "Новомосковськ водоканал" віддавав постачальнику води менше половини цих платежів і накопичив таким чином борг у мільйони гривень. Бюрократи нічого не робили для вирішення проблеми, аж поки активна громада сформулювала порядок денний і змусила владу реагувати.
Більш жахлива ситуація склалася у Гвардійському та Черкаському – там близько десяти тисяч мешканців без води вже третій місяць поспіль. Катастрофічно зношений водопровід, і гроші, які потрібні на його ремонт, виглядають астрономічно для бюджету невеличких військових містечок. Після пікетування місцевої та обласної влади воду дали, але не всім, і лише 2 години на день. До 1 жовтня мають розробити проект, а до кінця року провести тендер на виконання робіт по капітальному ремонту водопроводу. Чому такого проекту немає досі – дуже актуальне питання.
Насправді такі ситуації для України є досить побутовими. Адже сучасна державна система працює вкрай неефективно...
2014 рік показав, що громадяни самостійно можуть впоратись з цілою купою
найскладніших функцій. Від держави суспільство вимагає лише невеликоі кількості твердих правил, однакових для всіх та визначеної спільної мети, до якої громадяни та держава прагнуть.
Збереження країни може бути такою метою. А посилення держави – ні.
Одразу декілька значних світових подій останніх років вказують на те, що світ знаходиться в пошуках нових "несистемних"моделей. Йдеться про боротьбу з диктатом бюрократії – цим дивним багаторічним явищем, яке "приватизувало" систему, як стародавні жреці "приватизували" право звертатися до богів.
Вихід Великобританії з ЄС – це боротьба британців з бюрократією Євросоюзу. Перемога Трампа на виборах в США – це запит американців на людину, що здатна мислити не бюрократичними процедурами, а якимись іншими, більш ефективними категоріями. Євромайдан в Україні також не був протестом проти якоїсь конкретної людини чи партії – це був протест проти застарілої бюрократичної системи, яка заважала людям жити.
Після Майдану Гідності до влади в країні прийшли ті, хто після Майдану 2004 року вже не зміг впоратися з завданням зміни базових правил в українському суспільстві. Люди, що опинилися у керма, були розгублені і не розуміли, які рішення треба приймати. Тоді роль керманича на себе взяло громадянське суспільство. І державна бюрократія змушена була почати працювати в межах порядку денного, який суспільство формувало "на ходу".
З'явилися "Дніпро 1", ДУК ПС та інші добробати – і стало зрозуміло, що просто так віддати шматок території країни, на якому мешкають наші люди, не вийде. Влада змушена була боротися з зовнішнім агресором.
З'явилися волонтери – і всі побачили, що "програти" війну, виправдовуючись нестачею коштів чи фахівців, теж не вийде. Влада почала реформувати сектор національної безпеки та оборони.
Реформа поліції, початок реформування медицини – це все відповідь на громадський тиск і громадські ініціативи. Люди вимагають – держава відповідає. Тобто народ сам, без усіляких складних бюрократичних процедур здатен формувати життєздатні системи і конструкції. Більш ефективні, ніж ті, що так вперто захищають чиновники.
Світ занадто швидко змінюється. Нові "проблемні явища" з'являються в найнеочікуваніших місцях і вимагають миттєвого вирішення. На таке існуюча бюрократична система не здатна. "Євробляхи" – чудовий тому приклад. Люди швидше за державу розробили варіанти вирішення проблеми і активно пропонують їх чиновникам – але ті вперто ховаються за процедурами.
Тобто в Україні нарешті з'явилося громадянське суспільство. І йому не треба пропонувати якісь нові курси. Йому не потрібні "ефективні менеджери" та "міцні господарники". Такі фахівці потрібні на рівні місцевого самоврядування. На рівні ж президента має стати людина, що має тверду волю та самовідданість, щоб створити державу, що не буде заважати громадянам жити, заробляти, розвиватись. І головне: створити такі інструменти зворотного зв'язку з громадянським суспільством, щоб державна влада працювала в інтересах громадян та слугувала ім.
Що справді потрібно – щоб держава перестала заважати. Громадянське суспільство само здатне формувати курс і ефективно керувати процесом. За цим – майбутнє.
