Молодіжна політика України: час змінюватися

Українська молодіжна політика – тема, до якої наші можновладці звертаються досить рідко. Втім, це радше негативне явище, яке ще слід буде серйозно виправляти. Мала увага до молодіжної політики, ставлення до неї як до другорядної сфери і призводить врешті до того, що наркоманія, дитяча злочинність, залучення неповнолітніх до проституції стають все більш знайомими нам явищами. Певною мірою радянська колективістська або навіть корпоративістська модель молодіжної політики – "жовтенята" – "піонери" – "комсомол" занепали разом з інфраструктурою, яка створювалася під них. Палаци піонерів перетворені на Палаци дітей та юнацтва стали дуже часто нерентабельними для міст і особливо невеликих містечок. На молодіжну політику в невеликому містечку часто можуть виділяти суму, яка не дозволяє навіть отоплювати і платити за електроенергію в такому закладі, який часто має 3-4 поверхи. Втім, на місцях молодь часто є ледве не єдиною суспільно активною групою: згідно Звіту ООН в Україні, 52% молодих людей готові долучатися до суспільної активності.

Україна переживає стагнацію молодіжної інфраструктури яка була залишена від СРСР. Очевидно, що те, що має прийти натомість повинне бути адаптоване до реалій часу, в якому ми живемо. В Україні потрібно створити мережу сучасних молодіжних центрів, які б відповідали потребам – мали стабільне підключення до високошвидкісного інтернету як мінімум. Доцільно говорити про те, щоб такі заклади утримувалися громадами, але чи є наразі в громадах кошти – питання відкрите. Багато фахівців стверджують, що громади поки не мають реальних коштів, і бюджети на місця перейшли лише на словах.

Окрім того, значною мірою інфраструктура молодіжної політики може бути наповнена і підтримана за кошт меценатів. Що б хто не казав, але меценати в нашій країні ще залишилися і держава має щонайменше стимулювати їх хоча би увагою – якщо не можемо дати якісь послаблення, то хоча би державні нагороди і відзнаки. Занепад меценатства в майбутньому в нашій країні може вдарити одразу по багатьом сферам, і також негативно вплинути на стан молодіжних ініціатив в Україні.

Повноцінна молодіжна політика не може лишатися заручницею дрібних бюджетних питань, небажання виділити кошти або відсутності їх взагалі. Разом з подоланням пандемії коронавірусу обов'язково встане питання і повернення до молодіжної політики, яка би щонайменше була зорієнтована на найближчі 10 років. Я не кажу вже і про довгострокове планування, яке є нормою у високорозвинених країнах, бо наша постійна економічна і політична нестабільність не дають можливості довгостроково планувати. Україна потребує нової молодіжної політики.