Дніпро – В Україні відбулася прем’єра фільму «Кадиш», присвяченого темі Голокосту. Перший показ стрічки влаштували в музеї Голокосту в Дніпрі за участі режисера Костянтина Фама. Він народився і виріс в Україні, зараз мешкає в США. Це його другий повнометражний фільм на болючу тему знищення єврейського народу. Кадиш – це єврейська поминальна молитва. Кінострічку з однойменною назвою режисер наразі вважає головною кінороботою свого життя.
Зйомки тривали близько півтора року й відбувались у Москві, Нью-Йорку, Празі, Мінську, Бресті та Єрусалимі. Стрічка вже має кілька престижних нагород, номінувалася на премію «Золотий глобус».
А ще – вона змінила ставлення до життя та творчості в самого режисера, каже він сам. Радіо Свобода поспілкувалось із ним на прем’єрі.
48-річний режисер Костянтин Фам народився на Харківщині. Каже: історія його родини дуже цікава. Батько – в’єтнамець, один із активістів в’єтнамського руху опору й боротьби за незалежність В'єтнаму. Був направлений до тодішнього СРСР на навчання. Мама – єврейка за походженням, музикантка. Познайомились вони в Харкові.
Коли Костянтин уже в дорослому віці взявся за вивчення свого коріння, був дуже вражений: ниточка батьківської лінії привела його до В’єтнаму, де знайшлися десятки родичів. Натомість сліди родичів по материнській лінії губились. Як припускає режисер – десь у нацистських концтаборах.
Тоді й постала тема Голокосту – така болюча й близька для режисера.
«Кадиш» – це головна картина мого життя, я до неї йшов багато років. Цікава історія моєї родини, але коли я почав її досліджувати, я знайшов багатьох людей з батьківського боку й нікого – з материнського. Ноги привели мене до концтабору «Аушвіц-Біркенау»… Після цього я багато чого усвідомив, життя моє змінилось. Цією темою в кіно я займаюсь вже 8 років», – сказав Радіо Свобода Костянтин Фам.
Відвідини меморіалу в «Аушвіці» розділили життя на «до» і «після»…
Про саме слово «Голокост», каже Костянтин Фам, він дізнався, коли йому було за 30: на уроках історії в радянській школі про це не розказували.
Я побачив цю геніальну експозицію – гору взуття страчених… І ці дитячі черевички…. На це дивитись спокійно неможливоКостянтин Фам
Відвідини концтабору «Аушвіц», зазначає, стали одним з найбільших емоційних потрясінь його життя.
«Це було років 12–15 тому. Ми їхали Європою через Брест у бік Франції і кермо звернуло до колишнього концтабору «Аушвіц-Біркенау» в містечку Освенцим неподалік від Кракова в Польщі. Коли ми зайшли з дружиною на територію меморіалу, там зі мною сталося найсильніше потрясіння мого життя. Я побачив цю геніальну експозицію – гору взуття страчених… І ці дитячі черевички…. На це дивитись спокійно неможливо. Я пробув там кілька годин. Після того, як я звідти вийшов, світ розділився для мене на «до» і «після», – розповів кінематографіст.
У його фільмі «Кадиш» переплелись дві сюжетні лінії: сьогодення й війна. Він – про те, як заповіт колишнього в’язня концтабору змінює життя двох молодих людей з різних країн, проливає світло на трагічну історію їхньої родини. Він також – про пошуки свого коріння, самоідентифікацію.
«Це історія про те, як юнак шукає своє коріння й усвідомлює себе. Напевно, головний меседж фільму – треба згадати про своїх предків і вивчати свою історію», – зауважує автор.
Якщо раніше я займався розважальним телебаченням, кліпами й просто зароблянням на життя, то з цим фільмом до мене прийшли сенсиКостянтин Фам
Робота над фільмом змінила і його самого, каже режисер.
«Коли ти працюєш з такою темою, то життя стає іншим. Якщо раніше я займався розважальним телебаченням, кліпами й просто зароблянням на життя, то з цим фільмом до мене прийшли сенси. Я тепер серйозно ставлюсь до тих меседжів, які посилаю», – зазначив Фам.
Півтора року, шість країн, міжнародна команда
Зйомки стрічки тривали близько півтора року й відбувались у шести країнах світу. Зокрема, у Білорусі, в Брестській фортеці, відтворювали концтабір «Аушвіц». У виробництві брали участь кінематографісти з Росії, США, Ізраїлю, Чехії та Білорусі. Актори були також із різних країн.
«У кожній країні ми знімали з різними командами. Інакше було б дуже дорого. Актор, виконавець головної ролі Ленн Кудрявіцкі – живе в Берліні. Мені важливо було, щоб мій герой був водночас актором, скрипалем, євреєм, та ще й розмовляв російською, англійською та ідиш. І ми його знайшли. А головну роль грає Марія Кінг. Вона американка, живе у США. Але її родичі – з Києва», – розповів Костянтин Фам.
Бюджет фільму, каже режисер, склав близько 1,5 мільйона доларів США. Це кошти доброчинців, зокрема, представників єврейських громад Одеси та Дніпра.
Світова прем’єра кінострічки відбулася на першому Євразійському кінофестивалі в Лондоні, там вона виборола гран-прі. Фільм увійшов в число претендентів на премію «Золотий глобус», а також увійшов до лонг-листа премії «Оскар» у категорії «Найкраща пісня» та «Найкраща оригінальна музика до фільму».
У подальшому, зазначає режисер, планується світовий прокат стрічки.
«Ми плануємо робити світовий прокат, і моє бажання, як режисера, щоб він був і в Україні, щоб фільм подивилось якомога більше людей», – сказав режисер.
Реальна історія про «танго смерті»
Фільм «Кадиш» – художній, але в його основі лежить реальний факт, каже директор Музею Голокосту в Дніпрі Ігор Щупак. Він вивчає тему Голокосту понад 20 років.
Була страшна традиція: коли відбувались екзекуції, коли знищували в’язнів, у цей час лунала музикаІгор Щупак
В експозиції закладу, зазначає він, є світлина з Янівського концтабору – зображення так званого «оркестру смерті», про який йдеться у фільмі.
«Світлина з Янівського концтабору у Львові. Там була страшна традиція: коли відбувались екзекуції, коли знищували в’язнів, у цей час лунала музика. Євреїв, які вміли грати на музичних інструментах, ставили напівколом і вони грали музику. Проходило кілька тижнів. Їх знищували. І набирали нових. Є легенда, що це була особлива музика, яка прийшла невідомо звідки, – «танго смерті». Це одна з багатьох легенд. Але насправді фактично знищена була вся єврейська спільнота України. Із 6 мільйонів загиблих євреїв близько півтора мільйона були з наших теренів», – зазначив Ігор Щупак.
27 січня у світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Український інститут національної пам’яті нагадує, що 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.
Офіційно визнано, що до шести мільйонів євреїв були вбиті під час Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона загинули на території колишнього Радянського Союзу.
