Доступність посилання

ТОП новини

Україна і Польща: Гадяцький договір та незасвоєні уроки


Фрагмент генеральної мапи України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis
Фрагмент генеральної мапи України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis

(Рубрика «Точка зору»)

Схоже, в Україні 360-у річницю Гадяцького договору, яка припадає на 16 вересня цього року, не збираються особливо відзначати. Зрештою, як і в Польщі. І це зрозуміло. Нині відносини між Україною й Польщею не такі, як хотілося – особливо це стосується гуманітарної сфери. Хоча Гадяцький договір 1658 року ніби й не «дражлива» для обох сторін подія. Більше того – її при бажанні можна розглядати як приклад порозуміння. Адже за цим договором Українська гетьманська держава ставала автономною частиною Речі Посполитої, маючи свої урядові структури, військові формування, скарбницю тощо. Ну чим не приклад співпраці!

Але чомусь ця співпраця не викликала особливого ентузіазму ні в польських, ні в українських істориків. Деякі з останніх, наприклад Михайло Грушевський, дали негативну оцінку договору.

І все ж цей договір – цікавий момент у нашій історії. Незважаючи на його віддаленість, деякі його моменти залишаються актуальними для нас, зокрема в плані побудови стосунків між українцями й поляками.

Порозуміння, яке так і не відбулося

Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського
Репродукція портрета гетьмана Івана Виговського

Гадяцький договір, укладений між Річчю Посполитою, яку репрезентував король Ян Казимир, і Військом Запорізьким, котре представляв гетьман Іван Виговський, окреслював козацьку територію – Київське, Брацлавське й Чернігівське воєводства. Цю одиницю в літературі іменують як Князівство Руське чи навіть Велике князівство Руське. Хоча ці терміни у Гадяцькому договорі майже не використовуються.

У договорі визначалися певні інституції, які б мали здійснювати управління цим автономним державним утворенням. Його очільник іменувався гетьманом руським, а не гетьманом Війська Запорізького – як це було раніше. Також його військо називалося військом руським. Отже, він мав би репрезентувати не козацький стан, а всю Русь, до складу якої входили й козаки. Обирався гетьман не козацьким військом, а станами Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств.

Руське князівство, попри «прив’язаність» до Речі Посполитої, мало чимало «чинників самостійності». Це не лише своя армія, а й свої монетний двір і трибунал. Тобто воно могло здійснювати свою економічну політику і мало власний судоустрій.

Проте значною проблемою в реалізації Гадяцького договору стало його редагування польською стороною. Найбільшим ударом було помітне скорочення козацького реєстрового війська з 60 до 30 тисяч. Тому коли королівський посланець Криштоф Перетяткович привіз Виговському відредагований і ратифікований сеймом Речі Посполитої Гадяцький договір, гетьман сказав йому: «…ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз!» У цих словах не було перебільшення.

Але це був лише один бік медалі. Польська сторона, за великим рахунком, не збиралася виконувати Гадяцький договір. Навіть Станіслав Казимир Бєнєвський, який відіграв важливу роль в його укладенні, представляючи королівський уряд, вважав, що козаків вдасться обманути. Він стверджував, що Руське князівство не існуватиме довго. Козаки, які зараз домагаються автономії, скоро помруть, а їхні наступники не бачитимуть потреби в існуванні власного князівства. Якщо головний лобіст Гадяцького договору з польського боку так цинічно підходив до цього питання, то що вже говорити про інших.

Звісно, з тих часів багато що змінилося. Україна нині незалежна держава, як і Польща. Але держава – це не лише урядові структури, армія, економіка, а й певна державницька ідеологія, яка часто апелює до історії. Нині Україна якраз і намагається витворити таку ідеологію. І в цей час польська сторона, декларуючи позитивне ставлення до України і заявляючи про її підтримку, фактично виступає проти такої ідеології, намагаючись українців вчити, як то вони повинні трактувати історію і ставитися до своїх історичних діячів.

Чи не є це повторенням Гадяцького договору – правда, в плані ідеологічному? Адже Україна, яка переживає непростий період у своїй історії, якраз і потребує ефективної державницької ідеології.

Від того, що Гадяцький договір не був реалізований, програла Річ Посполита. Чи виграє нинішня Польща від того, що ідеологічно ослабить Україну, яка веде боротьбу проти російських окупантів і підручних їм проросійських бойовиків?

Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)
Генеральна карта України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року. Назва: Delineatio generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina: cum adjacentibus provinciis. (Щоб відкрити мапу у більшому форматі, натисніть на зображення)

Важливість для держави церковного питання

У Гадяцькому договорі є цікавий момент. На першому місці в ньому стояло питання про православну церкву, її статус, права церковних ієрархів. Чогось подібного, за великим рахунком, у попередніх договорах, які укладали козаки з владою Речі Посполитої, не було.

Згідно з Гадяцьким договором, у Київському, Брацлавському та Чернігівському воєводствах урядники римської, тобто католицької, релігії втрачали право мати юрисдикцію над місцевим населенням. Управління в цих воєводствах здійснювалося б представниками православної віри. У згаданих воєводств діяльність римо-католиків значно обмежувалася. Це мали бути терени, де би панувало православ’я. При цьому в Київському воєводстві всі урядові становища й сенаторські посади повинні були віддаватися лише православним шляхтичам, а у Чернігівському й Брацлавському воєводствах сенаторами мали бути поперемінно православні й католики. Православні мали також обиратися до магістратів. Передбачалося надання місць у сенаті Речі Посполитої для київського митрополита і чотирьох руських, тобто українських, єпископів – луцького, львівського, перемиського й холмського. Тим самим, завдячуючи православній церкві, творився свій «державній простір». Творці Гадяцького договору з українського боку, передусім гетьман Виговський, розуміли важливість церкви для державотворчих процесів.

На жаль, коли виникла нинішня Українська держава, в її очільників такого розуміння переважно не було. «Церковний простір» України фактично був зданий російському православ’ю. І це стало одним із чинників окупації Криму, а також у створенні так званих «республік» на Донбасі. Лише зараз українські керівники дозріли до розуміння того, що в незалежній державі має існувати своя незалежна церква.

Але краще пізно – ніж ніколи.

Зрештою, державним очільникам варто знати історію своєї країни – вона може багато чого навчити…

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG