Державний концерн потрапив до гучного кадрового скандалу, призначивши відповідальним за безпеку українського «танкограду» відвертого симпатика країни-окупанта Вадима Поляха, пише газета «Україна молода».
Видання нагадує, що Харківський завод імені Малишева спеціалізується на випуску та модернізації військової бронетехніки, що постійно надходить до бойових частин ЗСУ. Тож поява на цьому підприємстві колишнього втікача до Росії викликала чималий резонанс.
Правда про керівника служби безпеки заводу викрилася завдяки російському блогу, який ведуть в інтересах кремлівських спецслужб співробітники Центру аналізу стратегій і технологій, зазначає газета. Саме там було надруковане інтерв’ю з Поляхом шестирiчної давності, де він розповідає про свій переїзд до Орловської області в надії отримати там роботу за фахом.
«Загалом, відвертий сепаратист, який в інтерв’ю російському виданню «Орел-регіон» кликав в Україну «російські танки-визволителі», пропрацював на своїй посаді кілька місяців, маючи прямий доступ до найвищої державної таємниці», – наголошує видання.
Свій кадровий ляп в «Укроборонпромі» переадресували компетентним органам, мовляв, саме там не догледіли сумнівний факт у біографії кандидата, вже ухвалене рішення про його звільнення – докладніше йдеться в статті «Укроборонпром» призначив відповідальним за безпеку заводу імені Малишева прихильника Путіна».
(В «Укроборонпромі», коментуючи цю статтю, зазначили, що концерн не робив таких призначень – він має право призначати та звільняти, відповідно до статуту, тільки директора підприємства. Також в концерні додали, що завод Малишева опублікував позицію щодо ситуації іще в п'ятницю – ред.).
«Російські окупанти на Донбасі відновлюють свої колишні позиції неподалік лінії розмежування» – у статті під таким заголовком газета «Україна молода» пише, що на Луганщині російські найманці відкривали вогонь із озброєння, яке давно мало б бути відведеним від лінії бойового зіткнення.
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ зафіксувала земляні та будівельні роботи з боку російських окупаційних сил на ділянці розведення сил біля Петровського. Цинічно нехтуючи попередніми домовленостями, вони відновлюють свої колишні позиції неподалік лінії розмежування, стверджує газета.
Нещодавно кіноспільнота України була ошелешена низкою поганих новин, констатує газета «День». Спочатку Національний центр Олександра Довженка оголосив про банкрутство. Згідно з коментарем керівника закладу Івана Козленка, причина в тому, що фінансування Центру, яке здійснюється за бюджетною програмою з початку 2020 року, так і не розпочалось.
Наступного дня сам Козленко заявив, що йде з посади керівника Центру. Того ж дня, 28 травня, стало відомо, що Центр обшукують поліція і СБУ.
Ситуація набула масштабу всеукраїнського скандалу, зазначає видання. На підтримку Центру, який власне при Козленку став найуспішнішою культурною інституцією, висловилася низка провідних діячів мистецтва.
Щоб з’ясувати ситуацію, «День» звернувся безпосередньо до Івана Козленка. Серед іншого він наголосив, що чинна влада не може пояснити, яка в неї візія культури. Яка стратегія розвитку? Не за все добре проти всього поганого, а конкретно, чого вони добиваються. Центр їхньої стратегії. Людина з її правами й бажанням реалізації своїх прав, чи державний апарат, чи державні інституції, чи збереження спадщини, чи креативні індустрії – що вкладається в стратегію розвитку гуманітарного напрямку в державі? Про це йдеться в статті «Iван Козленко: «Теперішня влада не має стратегії розвитку культури».
Дев'яносто років тому, у квітні 1930 року, селяни центральної України та Лівобережжя повстали проти насильницької політики більшовицького режиму, прагнучи повернення Української Народної Республіки, нагадує газета «Голос України».
Початок активності селянської організації збігся з початком жорстокого наступу більшовицької партії на «капіталістичні елементи» села та на ліквідацію «куркульства» як класу, тобто осінь 1929 року.
Усі засуджені у справі «Драбівського повстання» реабілітовані у 1989 році. Однак ні у райцентрі Драбів, ні в інших містах та селах Лівобережжя Черкащини борці за незалежність України досі не вшановані бодай меморіальною дошкою...
Не тільки «Драбівське повстання», а й в цілому селянські виступи 1930-х років залишилися стихійними і були придушені. Українські селяни не могли довго чинити опір добре озброєним та навченим загонам ГПУ, зазначає видання. Та історія селянських виступів мала величезне значення й показала, що навіть в умовах насильницької тоталітарної держави, селянство всіма можливими методами, включаючи збройні виступи, відчайдушно чинило опір державно-комуністичного режиму. Тільки жорстокий Голодомор 1933 року, в якому страшною мученицькою смертю загинули мільйони селян та їхніх дітей, надломив досі вільну, самостійницьку психологію українського селянина, наголошує авторка статті Лідія Лісова.
