ЛЬВІВ – Сьогодні багато людей згадують українського режисера Сергія Проскурню, який помер 1 лютого у віці 63 років. Друзі діляться його світлинами, чи на яких вони разом із ним. Сергій Проскурня народився у Львові, проживав у Черкасах, після навчання в Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого залишився працювати у Києві. Втім, численні мистецькі проєкти творив у Львові. Сергій Проскурня був серед співзасновників мистецького об’єднання «Дзиґа» у Львові. Тут проживає багато його друзів.
Сергія Проскурню у Львові сприймали як львів’янина, і для багатьох дивним було чути, що це не так. Він знаходив порозуміння з різними людьми і вмів запалити своєю креативною ідеєю багатьох.
У 1990 році Проскурня працював режисером молодіжного фестивалю альтернативної культури і нетрадиційних жанрів мистецтва у Львові «Вивих», який організувало «Студентське братство». Керівником цього мистецького дійства був один із лідерів «Революції на граніті» Маркіян Іващишин. Виступали музиканти і поети, проводили конкурси. Це був український простір свободи, духовної незалежності. У 1992 році провели другий і останній «Вивих», але на більш серйозному рівні. Знову Сергій Проскурня – режисер і ця подія запам’яталась багатьом.
«Йому такі речі вдалося протягнути! Сергій переконав дирекцію надати оперний театр для поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал», така дуже культова річ у той час. А ще «Прокидання поезії» – найсерйозніша подія у його роботі під час «Вивиху».
Сергій був креаторомВлодко Кауфман
Він переконав, щоб поетів закрили в театрі на сцені, вони не знали, що зранку відкриються куліси і їх привітає переповнений зал, що вони читатимуть поезію. Сергій викидав креативні ідеї серйозного ґатунку.
Проєкт «Березілля» колосально розпочався і потім усе менше знаходив підтримки, щоб продовжитися, дуже шкода, що згас такий задум.
Він на міжнародний арт-проєкт «Гранди мистецтва у Львівській опері» привіз зірок із цілого світу до Львова. Сергій був креатором, скрізь присутній в українській культурі, уважно відслідковував усі процеси формування української культури. Всі його дійства на державному рівні – це підібрані правильні сенси, фахово зроблено, небанально. Це робила людина, яка відчувала сенси, запит, смисли.
Кілька днів тому раптом серед ночі подзвонив Сергій і нахваляв фільм про Грицька Чубая, каже, що це подія. Я здивувався такому дзвінку. Останньому, як виявилося», – пригадує художник зі Львова Влодко Кауфман.
Сергій Проскурня був режисером фестивалю «Червона рута» у Чернівцях у 1989 році. Кожен день тоді це була боротьба за свободу і простір для української культури. Також його пам'ятають, як головного режисера з’їзду «Українська молодь-Христові» у 1993 році у Львові, а у 1999 році – з’їзду християнської молоді у Києві.
Він умів поєднати християнські цінності і сучасне мистецтво, щоб зацікавити молодь, пригадують друзі. Власне він творив рок-оперу «Вірую», а у львівському театрі юного глядача поставив трилогію про Шевченка, де Сергій працював у 1988 році.
Він завжди бажав більшогоЯрослав Рущишин
«Авантюристична людина у доброму розумінні, культурному. Такого годі пошукати. Ми робили фестивалі, різні проєкти, я від «Студентського братства» відповідав за фінанси, а Сергій завжди перебирав визначений бюджет, бо весь час творив і це йшло на користь для культури. Він завжди бажав більшого і ми наздоганяли це. Разом із Проскурнею, Іващишиним у світі заговорили про сучасне українське мистецтво», – каже учасник «Революції на граніті», співзасновник «Дзиґи», парламентар Ярослав Рущишин.
41 рік тривала дружба і спільна творча праця Сергія Проскурні і режисера Василя Вовкуна. Вони разом навчалися в Київському інституті Карпенка-Карого, де і познайомились.
Худенький, великі вуха, смішнийВасиль Вовкун
«Прийшов хлопець в інститут із Черкас. Худенький, великі вуха, смішний, над ним все насміхалося. У театральному інституті не пити, не курити, не гуляти?!Прийшов інтелігент і всі хотіли посміятися. Але він на це не зважав і його не лякало те, що він із Черкас.
У нього була прекрасна мова, інтелектуал. І він таке читав, що ми і близького про це не чули. Дуже був грамотний у музичному матеріалі, звідки він ці праці отримував! Його родина була скромна, по суті його виховала мама.
Після навчання я 10 років працював у Чернівецькому театрі і раптом Сергій Проскурня і Ярослав Стельмах пропонують приєднатися до створення театру-студії «Будьмо». Вже була відлига, але фінансово, юридично, організаційно – як це зробити?! Не було моди творити театр. Я кинув Чернівці, приїхав і питаю, а де театр? Сергій показав на лавочку і сказав: «Ось – ми». Звісно, я був сердитий за таку підставу. Спав у нього на підлозі, ночами говорили, який театр має бути, з чого починати і прем’єра відбулась, символічно у день «Живого ланцюга». Це було у трапезній Михайлівського золотоверхого собору», – розповідає Василь Вовкун, режисер, директор театру опери та балету у Львові.
Людина, яка вміла знайти порозуміння з кожним, відмовлялась від державних нагород, вирізнялась індивідуальністю у творчості і одязі, манері спілкування, була обізнана з усіма культурними процесами. Він був представником покоління 80-х років, який впливав на формування української культури, говорять приятелі про Сергія Проскурню.
М’яка, іронічна, просто хороша людинаТарас Возняк
«Ми познайомилися у Львові наприкінці 80-х років. Було багато різних проєктів. У «Вивиху» брала участь вся молодь, мабуть, Львова. Це була м’яка, іронічна, просто хороша людина. Проскурня був не тільки театральним режисером, кінорежисером, продюсером, але також великим поставником різних дійств. Більш модерної людини в баченні майбутнього українського мистецтва, взагалі культури, ніж він, годі собі уявити», – говорить культуролог, директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк.
Сергій Проскурня мав багато ідей і планів. Він так і не встиг зняти фільм про польського художника, письменника єврейського походження Бруна Шульца. А такий задум був і про це мовилось на фестивалі у Дрогобичі. У цьому місті у 1942 році Бруно Шульц загинув від кулі німецького офіцера.
Сергій Проскурня народився у Львові 28 листопада 1957 року. Грі на скрипці навчався у Львівській дитячій музичній школі №2. Був серед засновників і театрального фестивалю у Львові «Золотий лев» у 1989 році. У 2013–2014 роках реалізував кінопроєкт «Наш Шевченко», 9 березня 2014-го глядачі побачили фільм Сергія Проскурні «Тарас Шевченко. Ідентифікація».
Сергій Проскурня говорив Радіо Свобода, що образ Тараса Шевченка потребує «осучаснення». «Шевченко – це не фетиш, не жупан і не жупел. Це – не інструмент для ідеологічних баталій. Він себе позиціонував як артист, як людина широких поглядів, фантастичний знавець історії, енциклопедист», – говорив Сергій Проскурня.
