ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу?

Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики.

Саме уявлення про те, що якісь інакші дії за тих же самих умов з тими ж самими ресурсами могли би призвести до значно меншої кількості смертей є небезпечним, бо покладає відповідальність на некомпетентність політиків та чиновників.

Найперша реакція – а давайте замінимо політиків чи чиновників на інших. Ну добре, ми прийняли це рішення. А тепер запитання – які компетенції нам потрібні у нових людей, щоб вони не повторили старих помилок?

Останнім часом я багато думав і намагався виокремити ті причини, які призвели нас до сьогоднішньої вкрай важкої ситуації. Я сформулював засадничі питання відносно епідемії коронавірусу в світі та в Україні. І я спробую дати відповіді на ці питання, і вам самим судити, настільки ці відповіді є адекватними.

1. Чи є якась спільна причина того, що в одних країнах прийнятна ситуація з епідемією, а в інших вона дуже загрозлива і навіть страшна?

В різних країнах живуть різні народи за психофізіологічними особливостями, культурою, рівнем життя, політичною системою і станом розвитку громадянського суспільства. Тим не менше, є спільна залежність рівня мінімізації втрат від епідеміологічної політики.

Я стверджую, що саме там, де відмовилися від універсального протоколу (так званих рекомендацій ВООЗ) на користь свого, національного, більш складнішого і детально пропрацьованого протоколу, досягли значно більших успіхів.

Я прямо стверджую, що універсальний протокол ВООЗ сам по собі є більш смертельним, ніж той же протокол з додатковою його локалізацією, диференціацією щодо груп населення, розширеним доповненням і деталізацією. Тобто, саме там, де підійшли до застосування локалізації, групових протоколів (різна епідеміологічна політика для різни соціальних груп) та індивідуальних протоколів (відслідковування ланцюжків зараження та індивідуального лікування без черг, з доставкою (платною чи безплатною) послуг до самого дому пацієнта.

Зараз важко це довести з цифрами на руках, але з точки зору загальної оцінки, ситуація з епідемією коронавірусу в Китаї, Великобританії, Швеції, Німеччині, Білорусі, де одразу застосували локалізацію, диференціацію, групові та індивідуальні протоколи, виглядає значно кращою, ніж ситуація в США, Іспанії, Італії, Росії, Україні і т.д., де навіть зараз використовують лише елементи локалізації, слабко використовують диференціацію, групові та індивідуальні протоколи. Ви можете знайти багато інформації про це.

Декларація Грейт-Баррінгтон, опублікована в Guardian недавно, майбуть переконає вас більше, ніж мій блог ще за березень місяць 2020 року з пропозиціями в тій же логіці диференціації та групових протоколів. Я тоді переконати мало кого зміг, влада і маніпульована нею більшість громадян були дуже налякані.

Судячи з останніх заяв, чиновники ВООЗ теж не розуміють, що колективний імунітет це не епідемічна якість натовпу, а локалізована та диференційована по групах якість.

2. Чому ми, маючи досить непоганий старт процесу боротьби з наслідками епідемії в Україні, дійшли до такого загрозливого стану в економіці?

З самого початку епідемія коронавірусу не розглядалась у всіх його аспектах, включаючи інфодемію, тобто глобальне масове залякування, що доходить до рівня державного терору; ізоляційний карантин, який вбиває економіку, і повну відсутність хоч якогось дослідження усіх пов'язаних з цим проблем.

Згідно зі Статутом ВООЗ, "здоров'я це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів". Тобто у визначення здоров'я входить фізичне здоров'я – доступ до свіжого повітря і можливості рухатися, психічне здоров'я – відсутність масового стану страху, соціальне здоров'я – наявність засобів для проживання і відповідно продовження стану функціонування економіки.

Саме нерозуміння такого підходу зумовило нинішній невтішній висновок – причиною ізоляційного карантину і драконівських обмежень є зовсім не епідемія коронавірусу, смертність від якого сьогодні все більше і більше наближається до рівня грипу.

Епідемія вірусу не є причиною світового локдауну, вона є лише приводом і способом приховати справжню причину. Причиною глобального локдауну є системна економічна криза надспоживання і фазовий перехід до наступного гуманітарного та технологічного укладу. Просто цю причину було дуже зручно приховати за нібито коронакризою.

Нерозуміння суті цієї кризи не дозволить нам адекватно працювати з її наслідками.

3. Чому маючи гроші в Фонді боротьби з наслідками епідемії коронавірусу, ми не витрачали їх в достатньому обсязі саме для мінімізації втрат від епідемії коронавірусу?

З самого початку в Україні не було, досі немає і найближчим часом не з'явиться стратегія мінімізації втрат від коронавірусу, тобто коли мінімізація хворих та померлих була би пов'язана з мінімізацією економічних втрат країни.

Ми не змогли ефективно витратити гроші з Фонду боротьби з коронавірусом, тому що лише стратегія дозволяє вперше отримати пріоритети витрат такого Фонду. Нема стратегії боротьби з наслідками епідемії коронавірусу – немає ефективного використання грошей Фонду, хоча вони і були виділені.

І тут справа не в тому, що значна кількість грошей Фонду пішла на дороги. Бо я поставляю просте запитання – а на основі чого ви вважаєте, що боротьба з епідемією не може полягати у будівництві доріг? Ви маєте стратегічний аналіз, експертні оцінки, пріоритетність дій під час епідемії, де сказано, що це має бути щось інше?

Наведу простий приклад. У нас є лікарі, які знаходяться на передньому краї боротьби з хворобою, яку викликає коронавірус. На що саме потрібно витратити завжди обмежену кількість грошей, якщо ми хочемо допомогти лікарям?

Ні, не на зарплати лікарям. І це не тому, що я не люблю лікарів і хочу, що вони були бідними. Гроші максимально потрібно витрачати на захист лікарів, на їх пріоритетне лікування, на захист їх сімей. Коли у вас будуть живі лікарі, то потім за рік, за два, за три ви поступово зможете їм підняти зарплати. А коли у вас будуть трохи більш матеріально забезпечені, але вмираючі лікарі та члени їх сімей, то це нічого не дасть ні для лікарів, ні для суспільства в цілому.

Саме такий пріоритет мала би сформулювати справжня стратегія, але переміг популістський підхід. Наслідки ви можете бачити наочно.

4. Як визначитись, наскільки ефективними є ізоляція, дистанція, маски, як дізнатися про вплив локдауну на стан економіки, бюджет, структуру господарювання?

Щоб зрозуміти все це, ми повинні мати дослідження, опитування, роботу Центру, який би узагальнював всі ці аспекти досліджень. Зрозуміло, що такого Центру немає, таких досліджень в Україні немає. У нас немає власного локального протоколу локдауну, диференційованого по економічних групах. І рішення приймаються пальцем в небо.

Просте питання – чому ми сиділи дома, коли було набагато менше хворих та померлих, і не сидимо дома зараз? І проста відповідь – бо ніхто нічого не досліджував, нормативів не встановлював, проблем не формулював і інноваційних виходів не шукав.

Друге просте питання – а як зміниться країна і світ після глобального карантину, що Україні варто змінити в своїй внутрішній та зовнішній політиці? І проста відповідь – а ніхто не знає, бо ніхто нічого не досліджує і навіть не хоче знати.

Тому основна причина жахливої ситуації – стратегічна некомпетентність влади. Її неможливо подолати шляхом зміни персон або прийняттям якогось закону чи урядового рішення. Мало проводити стратсесії, потрібно, щоб там була хоч одна людина зі стратегічними компетенціями. Людей зі стратегічними компетенціями взагалі дуже мало, і влада, налаштована на реформи за чужими зразками і швидкі перемоги, їх не любить.

Нас надмірно вбиває не епідемія вірусу з прогнозованою смертністю. Відсутність стратегування – ось що надмірно вбиває людей.