Я в ЄС, бо наша мета повернути Крим

Якщо однією фразою сказати чому я в політичній команді Європейської солідарності – бо я там із ветеранами, бо у нас є мета – повернути Крим.

Так, я вибрала ту політичну силу, яка єдина з усіх мені сказала: "Ми повернем Крим". І так заявляти не обман. Який же це обман, якщо це мій внутрішній сенс життя, найсвітліша мета, яка буде досягнена, не сьогодні так завтра. Якщо будуть у політиці ті, хто буде мати рішучість брати на себе такі зобовязання: "Ми звільнимо Крим" (а якщо не буде таких, ми точно ніколи не звільнимо...)

У цій меті для мене є все: і курс на ЄС, і на НАТО, і курс на державність, і національна гордість, і сильна армія, і економічні реформи, і енергетична незалежність, і добуток нафти та газу на шельфі Чорного моря, і український гуманітарний прорив. У цій меті є віра і сила, коли обставини самі прогинаються під мету. Бійтесь політиків, які не можуть ставити цілі і не хочуть артикулювати обіцянки. Вони і виконувати нічого не будуть.

Я хочу бути з тими, хто знає силу поставленної цілі. Наприклад, Майдан не відступав проти цілі скинути Януковича навіть тоді, коли здавалося, що жити залишилося до ранку. І це незбагненно, бо Янукович сам втік.

Силу поставленої цілі знають ті, що зупинили першу хвилю агресії, бо мали ціль зупинити і вірили, що танки – це дрібниця, якщо в руках є автомат (з автоматів можна розстрілюти оптичні пристрої). Силу поставленої цілі знають ті, що в 2014 році отримали країну з пустими рахунками і мільярдними боргами, але не допустили дефолту. Силу поставленої цілі знають ті, що в 2014 спробували закінчити АТО і звільнили 70% Донбасу. Силу поставленої цілі знають ті, що конфіскували мільярди злочинних коштів Януковича незважаючи на те, що кожному, хто блокував, роздавали грубі хабарі.

Я хочу бути у політиці виключно з ветеранами цих і ще багатьох подібних фронтів, де вирішувалася доля країни. Іншим я не довіряю. Друг пізнається в біді. Державник пізнається коли він захищає державні інтереси, де не має нічого особистого, коли він, навпаки, щоб захистити державне суспільне жертвує всім, що у нього є.

Політика потребує нових облич? Політика може і так, а держава – ні. Нові – ні, молоді – так. Але якщо це лише обличчя ветеранів. Серед ветеранів теж багато молодих і, навіть, юних. І я готова бути тільки з ветеранами. Наша країна стільки всього пережила, що не стати ветераном міг кожний, окрім, хіба що зовсім юних. А нові обличчя – не ветерани, це великий обман. Адже та людина, що ніколи не вийшла за країну, ніде не "засвітилася", показала, що для неї особисті інтереси переважають над суспільними і державними. А хіба люди міняються?

У нас така сира країна, що кожен успіх це бій, навіть в економічній царині державний успіх це бій з олігархами та корупціонерами. І хто не засвітився у жодному бою, то хай спочатку проявиться, а потім іде в політику. Бо інакше я не вірю. І державні питання є для нашої країни першочергові. Соціальні йдуть за ними, як не крути. Чому в Європі добре живеться? Тому що там суспільства господарі у своєму домі, вони вирішують як їм житии, вирішують у своїх інтересах. А нам важче. Ми спочатку повинні зберегти свій дім. Інакше ми ніколи не будемо господарями свого життя. А щоб зберегти свій дім ми повинні бути затятими і гордими. Повинні не боятися давати обіцянки, що "Ми повернемо Крим!" Бо таки повернем!!!

P.S. І ще скажу: "народофронтівці" колишніми не бувають.