Як повстала Словаччина проти свого прем’єра після вбивства журналіста – цій темі присвячує розлогу публікацію американський щоденник The Washington Post. Український читач знайде в цьому тексті багато паралелей з Україною, хоч саму сусідню до словаків країну, яка змінила тренд у світовій політиці, автор і не згадує. Автор коментаря у газеті The New York Times замислюється над тим, чи суворі релігійні закони не заважають інтеграції мусульманських біженців і які умови має поставити німецьке суспільство для своїх нових сусідів і співгромадян. А британський часопис The Economist запитує про те, як жити поруч уже не з людьми, а зі штучним інтелектом і присвячує цьому питанню велике дослідження.
Як пише автор статті, що її вміщує американська столична газета, здавалося, що життя словацького прем’єра Роберта Фіца склалося: він міг нехтувати журналістами і обзивати їх останніми словами, звинувачувати в усіх проблемах мусульманських біженців та єврейського мільярдера Джорджа Сороса, він добре почувався в компанії словацьких олігархів, російських апаратників та італійських мафіозі і насолоджувався захопливим видом на Дунай зі своєї розкішної квартири.
Але тут сталося щось неймовірне: вбивство журналіста-розслідувача, який ішов по гарячому сліду, вивело на вулиці десятки тисяч людей у країні, яка раніше здавалася цілком апатичною. І замість того, щоб перелякатися, журналісти почали копати глибше. З’явилася опозиція, про яку раніше ніхто не чув, і запрацювали конституційні механізми. Під їхнім тиском Фіцо подав у відставку.
Griff Witte
Гадаєте, що ми живемо у світі підйому автократів? Події в Словаччині останнього місяця показали, що це не обов'язково так
Несподівано для всіх Словаччина рушила у протилежному напрямку від нової світової тенденції, яка є на руку лідерам, що воліють грати правилами, а не грати за правилами. Серед таких країн опинилися не лише Росія, Китай, чи Туреччина, а на думку багатьох, навіть Сполучені Штати на чолі з президентом Дональдом Трампом, ну і чимало країн регіону, включно з Польщею та Угорщиною.
Однак молоді словаки, які стали на чолі мирних протестів, вирішили, що вони не хотіли б бачити свою країну в цьому товаристві. Численні відомості про корумпованість Фіца не дуже їх турбували, а от демонстративне вбивство журналіста Яна Куціяка та його нареченої Мартіни Кушнірової сколихнуло громадськість.
Багатьом людям, включно з редактором сайту, де працював молодий журналіст, здавалося, що після того, як Словаччина стала членом ЄС, нічого подібного в їхній країні не може статися. Тепер над справою, яку розкопував один Куціяк, працює десятеро його колег.
Не допомогли Фіцові ані звинувачення на адресу Сороса в тому, що він проплатив ці виступи, ані попередження, що більше були схожі на погрози щодо того, що акції можуть стати насильницькими. Важливу роль у його відставці відіграв президент Словаччини Андрей Кіска, який хоч і не має великих владних повноважень, але є великим моральним авторитетом у країні. Його радник, Радо Бато говорить, що «інколи цього достатньо».
Щоправда, Фіцо пішов з посади з усмішкою, сказавши, що далеко не йде. Він продовжує очолювати правлячу партію, а новий прем’єр – його колишній заступник. Та все ж протести, про які кажуть, що вони були більшими, ніж під час «Оксамитової революції» в Чехословаччині, призвели до певних змін. Уряд став працювати відкритіше, а головне – молодь, яка раніше зовсім не цікавилася політикою, рішуче налаштована йти на наступні вибори.
Після того, як Німеччина прийняла до себе левову частку біженців із Сирії та інших мусульманських країн, німці почали дедалі частіше перейматися питанням, як сумістити їхню ліберальну культуру з суворими мусульманськими законами своїх нових сусідів і як зробити так, щоб з них стали нові громадяни Німеччини, які будуть так само підтримувати цінності їхньої країни.
Про те, як непросто знайти цей шлях, розповідає оглядач німецької газети Die Zeit Йохен Біттнер, чий коментар вміщує американський щоденник The New York Times. «Кому іммігранти та біженці, які приїхали до нас за останні роки, будуть вірними: державі, яка їх прийняла, чи Аллаху? Чи новачки дійсно переконані в благах відкритого, ліберального суспільства, чи ж вони просто раді скористатися матеріальними перевагами?» – запитує оглядач.
NYT Opinion
Замість продовжувати помилки минулого, світська більшість у Німеччині повинна чітко пояснити дві речі своїм співгромадянам-мусульманам. Так, мусульмани належать до Німеччини, але належність веде до певних обов'язків.
Деякі політики, включно з новим міністром внутрішніх справ країни Горстом Зеегофером переконані, що ісламу немає місця в Німеччині, ніякому. Але в Німеччині вже живе 6 мільйонів мусульман, а це 6% населення. Тож сперечатися в його країні потрібно не про це, вважає оглядач, а про те, що раніше питання ісламу ставили неправильно і відповідь на нього також була хибною.
Першою помилкою, на думку оглядача, було вважати, що запрошені робітники з Туреччини у 1960х повернуться додому. А другою було приймати до країни всіх біженців, незалежно від їхньої системи цінностей. Це призвело до апатії, роздратування й розчарування багатьох німців, які просто дійшли висновку, що іслам та західні цінності несумісні.
А тим часом залишились непоміченими численні ліберальні мусульмани, які не трактують слова пророка буквально і готові підтримувати західні ліберальні цінності. Але проблема в тому, що їх не так багато у загальній кількості, а інші мусульмани налаштовані до них досить негативно. За одним із досліджень, майже половина мусульман, які живуть у Німеччині вважають, що закони ісламу важливіші, ніж закони країни, в якій вони живуть. І це тривожна статистика, вважає німецький оглядач.
Тож який з цього висновок? На думку Йохена Біттнера, досить простий: мусульмани і Німеччина можуть співіснувати, але лише в тому випадку, якщо вони готові поважати цінності і закони країни, котрі й роблять цю країну такою привабливою для життя. Можливо, з історичних причин, німцям не зручно висловлювати такі вимоги до представників інших релігійних громад, але якщо цього не зробить ліберальна більшість, в устах популістів ця вимога лунатиме набагато гірше.
І про те, як жити з іншими вже не людьми, а носіями штучного інтелекту – про це запитує оглядач британського журналу The Economist. Компанії інвестують мільярди доларів у створення штучного інтелекту, що буде аналізувати попит, наймати працівників і працювати з клієнтами. А голова компанії Google навіть передбачає, що штучний інтелект зробить для людства більше, ніж вогонь чи електрика.
The Economist
Деякі роботодавці відстежують місце перебування своїх працівників та взаємодію з колегами крихітними датчиками й мікрофонами
Завдяки новим технологіям може зрости продуктивність праці, але дослідники журналу вважають, що перед тим, як мріяти, треба подумати і про негативні сторони технології. Домінувати на ринку буде жменька компаній, менеджери будуть володіти неймовірною кількістю інформації про своїх робітників, кожних їхній порух буде під контролем. Адже вже зараз Amazon запатентував браслети, що відстежують рухи робітників і деренчать чи вібрують, коли робітник простоює. Стартап Humanyze розробив значки, які відстежують рух працівників по офісу й те, як вони співпрацюють з колегами. Workday, інша компанія, що займається програмними розробками каже, що може назвати 60 факторів, що передбачатимуть, чи робітник не хоче звільнитися.
The Economist закликає до обачної політики, яка б допомогла використати переваги нових технологій і не перетворила робоче місце на Орвелівський жах.
