Чому пішли на фронт люди невійськових професій? Чим для них стала війна? Що їм допомогло прийняти «паралельну реальність» мирного життя? Чому для ветеранів так важливо, щоб їх чули? Відповіді на ці питання можна знайти у фільмі «Голос війни. Історії ветеранів» і однойменній книзі, що вмістила майже три десятки історій учасників бойових дій. Проект реалізувала громадська організація «Інтерньюз-Україна».
Дати можливість висловитися тим, хто пройшов війну, щоб «суспільство почуло їхній голос без спотворень і фільтрів» – такою є ідея проекту «Голос війни. Історії ветеранів».
«Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади та Міжнародний фонд «Відродження», реалізовуючи цей проект, зокрема і в рамках Школи публіцистики для учасників АТО, спонукає ветеранів висловитися – і у текстах, і на камеру.
До книжки «Голос війни. Історії ветеранів» увійшло 29 історій, написаних 22 учасниками бойових дій із різних регіонів України.
Це чоловіки і жінки переважно невійськових професій, які у 2014 році вирішили, що їхнє місце на фронті. У своїх розповідях вони відверто кажуть, що війна стала для вододілом, вона змінила їхні погляди на усі звичні речі і на самих себе.
До короткого однойменного документального фільму увійшла пряма мова 5 учасників проекту: біолога Біжана Шаропова, професора економіки Лариси Радкевич, маркетолога Сергія Міщенка, підприємця Вадима Павловського і піаніста Ігоря Михайлишина.
«Поки зберешся з силами сказати – тебе вже не слухають»
Кожен з нас щодня згадує війнуВадим Павловський
«Кожен з нас щодня згадує війну, – каже сапер 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Бухгалтер» Вадим Павловський із Вінниці. – Але коли мене запитують: «що там на війні?», то поки ти зберешся з силами, щоб відповісти, – тебе уже не слухають».
Лариса Радкевич до війни була професором Донецького державного університету економіки і торгівлі. Виїхала з Донецька і у липні 2015 року пішла на війну у званні лейтенанта до полку «Дніпро-1» МВС України.
«Чоловік пішов, і я за ним. На війні я навчилася слухати… Саме тому зараз навчаюся далі – на психолога», – розповідає про себе «Лора». Такий її фронтовий позивний.
«Сказати, щоб почули». П’ять історій ветеранів у фільмі «Голос війни»
Війна – це випробування елементарної витривалості. У тебе немає нічого, окрім того, що носиш на власній спиніБіжан Шаропов
«Війна – це випробування елементарної витривалості, адже завжди чогось не вистачає. Якщо запасешся їжею, то не буде вистачати води і страждатимеш від спраги. Адже у тебе немає нічого, окрім того, що носиш на власній спині», – розповідає біолог, тепер викладач Києво-Могилянської академії Біжан Шаропов. Тепер він займається експериментальною наукою, а на війні – у батальйоні «Айдар» – він робив усе, що було потрібно. Зокрема, і допомагав пораненим.
«Я пішов на війну, щоб захистити в собі українця», – каже народжений у Таджикистані Шаропов, позивний «Біжан».
Що відчувають санітари? Це про те, коли у тебе є два бинти і троє поранених бійцівСергій Міщенко
«Моє надзавдання – написати книгу «Що відчувають санітари?». Це про те, коли у тебе є два бинти і троє поранених бійців. Один з них – твій друг, але у нього найменше шансів вижити», – прямо дивлячись в об’єктив камери, говорить київський маркетолог Сергій Міщенко з позивним «Яр».
Вперше бути санітаром Сергієві довелося на Майдані, коли він виносив людей під час сутичок на Грушевського. На війну Міщенко пішов у травні 2014-го і став стрільцем-санітаром штурмової роти батальйону «Донбас». Звільняв Попасну, Лисичанськ, пройшов Іловайський котел і кілька днів полону у російської армії.
Найважче було повернутися і зрозуміти, що тут мирне життя. Мене «накрило»…Сергій Міщенко
«Найважче було повернутися і зрозуміти, що тут мирне життя. Мене «накрило»… Друзі допомогли вийти з цього. Навчився заново їздити у громадському транспорті», – сумно посміхається Сергій.
Ігор Михайлишин, хоч за фахом юрист, але грав на фортепіано до війни, грав на війні, і зараз вчиться робити це ще краще.
«Взагалі у мене з інструментом на війні було багато історій… Я завжди шукав, де можна пограти… Потім мені навіть синтезатор на фронт прислали. Мене мучило, що юриспруденція – це не моє. І після війни мені запропонували вчитися музиці – я пішов», – розповідає інструктор зі стрілецької та гранатометної справи батальйону «Донбас» із позивним «Піаніст», а тепер студент Київського інституту музики імені Глієра.
Ігор після Іловайського котла 120 днів провів у полоні. Про «свою» війну пише роман.
