Росіяни збільшуватимуть вплив на Україну через економіку, ручних політиків, артистів. Спробують переписати українські підручники з історії. Протистояти повзучій експансії Кремля може тільки громадянське суспільство, стверджує в тижневику «Країна» волонтер Роман Сініцин.
Він вважає, що в Україні відбувається повзуча контрреволюція, але Майдан не програв. Сьогодні на Володимира Зеленського впливають різні люди. Серед них є симпатики Кремля. Наприклад, помічники президента Андрій Єрмак, Сергій і Борис Шефіри.
Зеленський хоче стати президентом-миротворцем, зшити країну. Це може призвести до трагічних наслідків у довготерміновій перспективі, попереджає волонтер. Хлопці на Банковій недооцінюють Росію. Путін нікуди не дінеться, може почекати. Росіяни розробляють стратегічні плани щодо України, на відміну від української влади. У них цим займаються цілі інститути. Кремлю не обов’язково захоплювати Україну танками. Це війна за мізки.
Англомовна редакція українського телеканалу іномовлення UATV 13 січня припинила роботу. Також закривають мовлення арабською і кримськотатарською. Як нагадує тижневик «Країна», телеканал створили 2015 року для забезпечення іноземної аудиторії об’єктивною, актуальною та повною інформацією про події в Україні. Він був доступний у кабельних мережах у всьому світі, частково – в окупованих районах Донецької та Луганської областей. Мовив і російською. У лютому на базі UATV створять російськомовний розважально-інформаційний канал для окупованих територій.
Експерт видання психолог Лариса Волошина зазначає, що іномовник створили, бо світ дивиться на Україну російськими очима. Немає країни, де в готелях у пакеті телебачення не пропонували б «Раша тудей». А український продукт був відсутній. Зараз же фактично Київ віддає цей простір Москві. Виходить інформаційна капітуляція.
А ще це – елемент культурної дипломатії. Бо люди доносять думку про Україну близьким на заході, дають акценти. У владі пояснюють це рішення тим, що створюється російськомовний розважальний канал. Але з якою метою?
Ну, подивляться на окупованих територіях «Квартал 95», замість російського «Камеді клабу». І що далі? – запитує авторка статті. Чи стануть розуміти, що відбувається? Що вони є заручниками імперських амбіцій Кремля? Як їм діставатися на підконтрольні території, які мають права, коли подавати документи до українських вишів? Скоріше за все – ні. Запропонуємо їм посміятися? Попіклуватися про них – це дати їм шоу? Це імітація політики щодо окупованих територій, наголошує експерт.
Газета «День» нагадує, що 20 січня – день пам’яті захисників Донецького аеропорту. Видання наголошує, що «кіборги» обороняли Донецький аеропорт 242 дні. Це більше, ніж захищали в роки Другої світової Сталінград. Він став символом мужності й незламності радянських солдатів, серед яких було багато українців. Для сьогоднішнього покоління українців таким символом є аеропорт.
«Нас штурмували як так звані «ополченці», так і підрозділи російської регулярної армії, – згадує головний старшина Анатолій Свирид. – Вони, мали першокласну новітню зброю... Цивільний аеропорт «старший брат» перетворив у такий собі полігон для випробування нових зразків зброї, зокрема артилерійсько-мінометної. Словом, якщо справді існує пекло, то ми вже його пройшли».
«Кіборг» також наголошує, що вперше в новітній історії Росії захисники аеропорту розвіяли міф про непереможність російських спецпризначенців, які підпорядковуються Головному розвідувальному управлінню генерального штабу російської армії. Докладніше про мужність «кіборгів» йдеться в статті «Герої новітньої української історії».
«Про музеї країни – з позиції культурного споживача» – у статті під таким заголовком газета «День» стверджує, що цей простір тримається на ентузіастах і де-факто позбавлений будь-якої підтримки з боку держави.
Авторка статті Анжела Савченко переконує, що однією з найбільших проблем українських музеїв є брак професійних кадрів. Особливо в регіонах. Можна скільки завгодно висувати претензій до самого музею, до рівня екскурсійних послуг, формування експозиції, проте реалії свідчать, що молоді кадри не повертаються в села і районні центри. І новостворені ОТГ навряд чи бажатимуть фінансувати музейні об’єкти.
