«Український тиждень» у статті «Адвокат Путіна» розповідає про роль Віктора Медведчука в українській політиці. Медведчук може дозволити собі не мати міністерського портфеля або депутатського крісла та не з’являтися щовечора на телеекранах. Однак його вплив на політичні процеси в Україні доволі суттєвий. А ім’я демонізоване, зазначає тижневик. Якщо порівняти українську політику з коміксами, то всі персонажі прагнуть стати супергероями для виборця. А Медведчук комфортно почувається в ролі антигероя. Видання наголошує, що не слід його вважати просто «кумом Путіна». Медведчук передусім юрист, а тепер і адвокат. Ім’я його нинішнього клієнта – Володимир Путін. Якщо дивитися на історію їхніх стосунків саме з цієї перспективи, то все стає на свої місця. Довіра між адвокатом і клієнтом є обов’язковою, дружба – зовсім ні. На його плечах захист усіх інтересів клієнта в Україні – від майнових до політичних. За це Медведчук отримав і виключні права: він єдиний, хто має дозвіл на прямі перельоти між Києвом і Москвою. Він може не приховувати, що переоформив власність у Криму після окупації, і не боятися наслідків перешкоджання роботі журналістів з боку своєї охорони. Він може дозволити собі спокійно казати все, що забажає. У цьому його особиста вигода, а зовсім не в планах стати колись президентом України. Фактично в нинішній ролі Медведчук має все, чого можна бажати: його визнано фахівцем своєї справи, і ця справа забезпечує очевидні вигоди.
Що ближче до виборів, то більше зростає тривога з приводу можливих підсумків майбутньої кампанії, пише «Український тиждень». Від результатів цього разу залежить як ніколи багато. Чи триватиме курс на євроінтеграцію? Як зміниться ситуація на Донбасі? Чи буде досягнуто мирних домовленостей із Росією і на яких умовах це відбудеться? Не знаючи конфігурації майбутньої влади, відповісти на ці запитання неможливо, зазначає видання. Різні політичні сили пропонують різні варіанти вирішення цих проблем. Одні закликають далі стояти на смерть і не приставати на умови агресора. Інші, навпаки, фактично пропонують капітуляцію. Мільйони людей в Україні вірять у необхідність укласти «мир за будь-яку ціну», чим користаються проросійські політики. За чотири роки в суспільстві закономірно накопичилася втома від війни, і це створює сприятливе середовище для реваншу проросійських сил, попереджає тижневик. Сьогодні проросійські політики, не зустрічаючи опору влади, поступово відвойовують утрачені позиції. Дедалі впевненіше почуваються вони в медіа-просторі. Останні кілька років у рейтингах найбагатших українців проросійські політики швидко рухаються вгору. Здавалося б, гіркий досвід мав навчити, що нічим хорошим для України зліт таких політиків зазвичай не закінчується. Але держава, а точніше ті, хто її очолює, сьогодні не намагається ніяк перешкодити цій дедалі більшій загрозі й спокійно спостерігає за реваншем антиукраїнських сил. Сьогодні їхній реванш, який зовсім недавно здавався неможливим, знову став реальною загрозою. І почасти він уже відбувся. Але запобігти його повномасштабній реалізації ще не пізно, зазначає тижневик у статті «Граблі на горизонті».
Юлія Тимошенко гучно оголосила чергову революційну утопію і відправилася в хрестовий похід за крісло президента, констатує тижневик «Новое время». За прогнозами експертів видання, найімовірніше бос «Батьківщини» переможе в першому турі, але їй не вистачить підтримки для того, щоб минути тур другий. І тут Тимошенко доведеться туго: її антирейтинг складає солідні 41,6%. Експерти видання переконані, що «Новий курс» несе для Тимошенко більше ризиків, ніж вигод. Адже розмірковуючи про переваги парламентської форми правління, вона ризикує розгубити накопичений роками електорат. А той чекає її президентства як ключа до низьких комунальних тарифів, високих зарплат і стабільного курсу гривні. Середній же клас не стане її підтримувати лише після одного форуму. Якщо Тимошенко останні 3-4 роки розповідала про тарифи на комуналку, девальвацію і землю (як головний актив України), то відразу перетворитися у філософа з глобальним поглядом на світ дуже складно, зауважують експерти. Стаття називається «Народження химери».
Петро Порошенко нині виходить на фінішну пряму. До кінця його першої каденції залишається рівно рік. І від того, як він його проведе, залежатиме чимало, наголошує «Український тиждень». Найперше те, чи погодяться українці обрати його ще на один термін. Тільки двом із чотирьох очільників незалежної України пощастило колись відбути в кріслі глави держави свою законну п’ятирічку. Ці два щасливчики – Леонід Кучма і Віктор Ющенко. Кожен із них міг би поділитися з Порошенком якимись своїми секретами, що варто робити в цей рік і, головне, чого не варто. Про те, що робили українські президенти в останній рік свого перебування на посаді, йдеться в статті «Уроки попередників». Тижневик переконує, що Петро Порошенко найкращий з українських президентів за чверть століття. І хоча цього явно недостатньо, щоб всім подобатись, але як мінімум може вистачити, щоб пробитися в другий тур. Єдина біда – навіть не основний заклятий конкурент Юлія Тимошенко, а відчай українців і їхня тотальна зневіра у всіх без винятку потенційних кандидатах, включно з Петром Порошенком. Від того, в який спосіб він вирішить її лікувати, і залежатиме, чи пощастить йому стати президентом знову, зазначає тижневик.
Війна в Україні засвідчила, що найефективніша зброя у XXI століття – це не танки й не «Джевеліни», це люди, констатує дописувач «Дзеркала тижня» журналіст Юрій Бутусов. Він згадує, що у 2014 році в десятків тисяч людей спалахнула мотивація захищати країну, і вони стали армією, здатною зупинити російську агресію. Нині напруга боїв знизилася, фронт став стабільним, але війна триває. І найбільший рядок втрат сьогодні – це звільнення. Автор зазначає, що чергова хвиля звільнень вимиє з армії кілька тисяч мотивованих воїнів, які пройшли свої університети війни. Потрібні комплексні рішення, аби тих, хто приходить, було більше, ніж тих, хто залишає лави. Сьогодні укомплектованість бригад ЗСУ на фронті становить менше від 50%. Під кінець ротації підрозділу на передовий нерідко можна побачити роту із 40 чоловік або батальйон, у якому 200 бійців тримають фронт завдовжки 10-11 кілометрів. Журналіст вважає, що зберігати та збільшувати в армії стрижень – досвідчених обстріляних воїнів – одне зі стратегічних завдань держави. І вирішення цього завдання може бути тільки комплексним. Це не може бути рішенням одного генерала, міністра, одного відомства – це одна із ключових цілей державної політики, яка має бути пріоритетом для всього керівництва країни. На війні переможе якість. Якість людей важливіша за кількість будь-якого заліза, паперу й чорнил, наголошує автор статті.
Корупція в більшості держав є не хворобою, а скелетом державного організму. Припиніть корупцію – і всі життєві процеси в суспільстві намертво зупиняться, переконує дописувач тижневика «Новое время». Корупція є мастилом, завдяки якій життя триває. І так воно є в 85% країн світу. В таких умовах боротися з корупцією – це ловити і садити окремих корупціонерів, на місці яких негайно виникають інші. Якщо суди і правоохоронні органи політично залежні, то боротьба з корупцією перетворюється в показові посадки тих, хто чимось не догодив, або ж у боротьбу кланів між собою. Незалежні антикорупційні органи здатні надати цьому процесу збалансованість і швидкість: садимо швидко і незважаючи на партійно-кланову приналежність. Однак корупція нікуди не дінеться: навіть якщо одні порозумнішають і вирішать, що їм вже досить, в ніші, що звільнилися прийдуть нові, не такі розумні і більш самовпевнені. До того ж значна частина корупції носить політичний характер, тобто потоки і схеми створені не тільки для особистого збагачення, а й для підтримки політичного процесу, а він безперервний. Щоб закрити всі корупційні системи, треба прибрати державу з усіх сфер, де її занадто багато. Спростити регулювання бізнесу, скасувати всілякі дозволи, ліцензії і квоти, за які треба давати хабарі. Спростити і перевести повністю в інтернет всі адміністративні послуги, від реєстрації до отримання довідок, спростити і перевести в інтернет нарахування податків і будь-яку звітність. Про інші необхідні кроки для зменшення корупції, йдеться в статті «Як перемогти корупцію».
Про те, чим загрожує Україні припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом, аналізує «Український тиждень». Видання нагадує, що уже понад рік Україна не отримувала траншів від МВФ. Час спливає, потреба держави в грошах зростає, а з наближенням виборів українські політики втрачають чи то здатність, чи то бажання виконувати жорсткі й незмінні вимоги основного кредитора країни. Такий розвиток подій змушує одних пророкувати невідворотну кризу, дефолт і «долар по 50», а інших поширювати байки про ненаситного монстра, який втручається у внутрішні справи України, що перебуває під його «зовнішнім управлінням». Тижневик наголошує, що продовження співпраці з МВФ – єдиний залізний інструмент уникнути ще однієї кризи у 2018-2019 роках. Тільки гроші МВФ та інших міжнародних донорів гарантують безпечне рефінансування зовнішніх боргів України протягом цього й наступного років. Решта варіантів – компроміси, часто доволі віртуальні, які, звісно, пом’якшать ситуацію, якщо зіграють, але точно не допоможуть уникнути кризи. Стаття називається «Сценарій майбутньої кризи».
