Російське кіно і серіали небезпечні не лише тому, що пропагують насильство, тоталітаризм, чи позитивний образ кремлівських спецслужб. Крім цього вони створюють реальність, в якій затирають риси конкретних країн. Україна ж поки ніяк не протистоїть постійним спробам Москви фальсифікувати нашу історичну пам’ять. Про це в ефірі програми «Молодь плюс» своїми міркуваннями поділився письменник, художник та есеїст Анатолій Дністровий.
Я б дуже обережно вживав термін «заборона», я б вживав термін «усунення монополії». Український ринок − не лише інформаційний, не лише телебачення, а взагалі культурний, книжковий ринок, це, по суті, монополія. Тут панують схеми, моделі монополії сусідньої держави. Потрібне усунення цих монополій, в яких було велике лобі попередньої влади команди Януковича, мімікрійної Верховної Ради цього скликання.
Держава не захищала українського виробника культурного та інформаційного продукту
За 20 років незалежності ми не завоювали, наш виробник не завоював своїх позицій. Держава не захищала українського виробника культурного та інформаційного продукту. Ми зараз усунемо монополіста і тоді можемо говорити про те, що в нас може почнеться якесь більш-менш цивілізоване формування ринку. І тоді буде зацікавлення в людей тут і в бізнесу, щоб робити свій продукт − документальне кіно, серіали, що завгодно. Це буде стимулювати.
Російське кіно і серіали небезпечні не лише тому, що пропагують насильство, тоталітаризм, спецслужби. Ці серіали створюють реальність, в якій затирають риси конкретних країн. Імперія не любить місцевих націоналізмів
Російське кіно і серіали небезпечні не лише тому, що пропагують насильство, тоталітаризм, спецслужби (з цього демона роблять «позитивного героя). Російський авторитетний, антипутінський, ліберальний кінокритик Катерина Барабаш методично аналізує російські, пострадянські серіали. І показує ще одну небезпеку. Ці серіали створюють реальність, в якій затирають риси конкретних країн. Наприклад, фільм можуть знімати в Києві, але затиратимуть ознаки Києва. Це таке хитре нав’язування єдиної реальності, яку б глядачі розуміли, як свою. Імперія не любить місцевих націоналізмів і плекає таку територіальну бездомність. Що Придністров'я, що Камчатка – це ніби якийсь спільний простір.
Є постійні спроби фальсифікації нашої історичної пам’яті з боку російської влади
Наші історики професійні, академічна спільнота буде зараз розробляти так звані контрзаходи, пропонувати пакет меседжів із контрвідповідями – що нам треба робити з нашою історичною пам’яттю. Бо є постійні спроби фальсифікації нашої історичної пам’яті з боку російської влади. А оскільки вона нагнула вже практично все, а кінематограф – це взагалі зброя масового ураження, страшніша за ядерну зброю, то очевидно, що це шалений тиск.
Треба нам знімати якісний продукт, для цього потрібні хороші тексти. Хороша романістика, документалістика – вона до речі є, тільки щоб було бажання. Хороші сценарії. Якщо ми зараз подивимося на стан нашої кіноосвіти, вона в жахливому становищі. Нам треба її в першу чергу модернізувати і виховати нове покоління якісних сценаристів, акторів, людей, які працюють з цифрою в кіношному цеху. Необхідна фундаментальна модернізація нашої кіноосвіти.
Якщо держава чи суспільство не займається виробленням смислів, то цим автоматично займається сусід
Якщо говорити про наявність українського кіновиробництва, то це одна з форм безпеки смислів. Якщо держава чи суспільство не займається виробленням смислів, то цим автоматично займається сусід. Це глобальна проблема, не секторальна – бо тут і культурна складова, і інформаційна, а відтак і економічна, бо тут і споживач, і кіновиробник, все-все.
Російська спільнота – це великий ведмідь, і ми їй взагалі ніяк не протистоїмо
Класик кінознавства Зигфрид Кракауер каже: початок Першої світової війни; країни зброю роблять, модернізують її. А паралельно починається і гонка озброєнь у кіно. Перед нами дуже великий простір, в сенсі фізичному навіть. Російська спільнота – це великий ведмідь, і ми їй взагалі ніяк не протистоїмо. Не в сенсі конфліктності, а в сенсі елементарного захисту своєї суті, ідентичності. Сподіваюся, що після парламентських виборів, коли буде перезавантажений парламент, коли вже є часткове розуміння важливості вироблення культурних сенсів, ситуація трошки зміниться.
