Як вижити в інформаційному хаосі
Пандемія коронавірусу виявила багато неусвідомлених раніше проблем людства, держав та індивідів. Так, чи не найбільш сильний вплив на наше майбутнє матиме інформаційний вплив на людей та їхню поведінку. Тотальний вихід із зони комфорту показав, що переважна більшість людей – тут не треба шукати якісь відсотки – не готова робити зусилля для перевірки інформації.
Ще п'ять років назад наші західні партнери переконували нас в тому, що винятково медіаграмотність, просвіта та освіта допоможуть боротися з російською пропагандою. Через невеликий час країни ЄС, що теж знаходяться на фронтирі, зрозуміли, що необхідно ухвалювати додаткові рішення: так розпочалися обмеження, штрафи для російських каналів в країнах Балтії і навіть Великобританії.
Сьогодні фактично весь демократичний світ усвідомив, що ані заборони, ані медіаграмотність не вирішують проблему тотального панування дезінформації в інформаційному просторі. Антивакцинаторська істерія показала, що навіть притомні, освічені, зазвичай критичні люди починають говорити штампами пропаганди, значна частина якої створена в Росії.
Виявилося, що освіта та досвід не можуть протистояти двом факторам. Перший – значна кількість людей не готова сприймати світ, в якому існують не до кінця зрозумілі феномени. Вчені ще не вивчили як слід перетікання COVID-19, наслідки та причини – тож люди охоче вірять в змову, чіпування, лабораторний експеримент. Простіше знайти "магічне" пояснення сьогодні, ніж дочекатися, поки наука дасть чіткі відповіді завтра.
Другий фактор – люди в своїй більшості надзвичайно ліниві і не хочуть перевіряти інформацію. Значною мірою це пов'язано з тим, що вони не вважають це важливим, таким, що впливає на їхнє життя. Тож коли хтось розміщає пост про нібито належність лабораторії в Вухані західним фармацевтичним компаніям – в багатьох не просто не включається логіка, але й немає бажання перевірити цю інформацію. В теорію змови вірити простіше і веселіше, адже – дивися пункт перший: "наука ще не встигла пояснити феномен".
Буквально вчора класичний пропагандистський фейк показав, наскільки ефективно ця схема працює в Україні. Звичайна технічна заборона конкретного видання М.Булгакова з передмовою, де згадувалися заборонені в Україні діячі, викликала скоординований інформаційний шквал. Тезу "В Україні заборонили Булгакова" підхопили адекватні та притомні люди, навіть патріоти. Просто... ліниві та апріорі негативно налаштовані до влади. Тож інформація про "тотальну заборону", поширена спочатку проросійськими експертами та журналістами, знайшла надзвичайно добрий ґрунт.
І що погано – навіть після пояснення вони не розуміють, наскільки стали частиною того хаосу, в який намагаються затягнути країну. І так само не будуть перевіряти інформацію, і продовжать репостити відверту брехню, якщо вона відповідатиме їх очікуванням про брехливу і погану владу.
Фактично ми живемо в Середніх віках інформаційної епохи: жодних правил, жодного контролю, тотальні хаос і маніпулювання. Фактично виграють від ситуації ті групи інтересів та держави, що посилюють цей хаос, ослаблюючи своїх конкурентів.
Чи є вирішення конкретно цієї проблеми – масового поширення інформації, яка є неправдивою і цілеспрямовано створює конфлікти? Досвід США показав, що поки що найбільш ефективний шлях – це маркування інформації як неправдивої, і як останній крок – блокування цієї інформації. Тобто фактично або уряди, або технічні корпорації мають запропонувати програмні рішення, які дозволять оперативно верифікувати інформацію та позначати її як таку, що вводить в оману. Звичайно, підтримка фактчекінгових організацій, розвиток громадського сектору є частиною цього великого плану, адже необхідно створити систему стримувань проти урядів та корпорацій.
Важливо врахувати, що змінилися самі принципи пропаганди – вона стала цифровою, тобто оперує навіть не брехнею, а емоціями, картинками, мемами. Тож програмні рішення мають базуватися не стільки на аналітичних центрах (в яких люди оцінюють інформацію), як на нейронних мережах, що аналізують швидкість поширення, слова-маркери, регіональні аспекти тощо. Це дозволяє виявити небезпечну інформацію за кількісними та непрямими ознаками, що значно прискорює процес. Саме такий підхід має бути використаний при створенні українського Центру протидії дезінформації.
А от роль медіаграмотності поки що грає таку ж роль, як і загальна освіта в школі. Ми вчимо косинуси та синуси не тому, що вони нам знадобляться в житті. І навіть не для загального уявлення про вищу математику і складний всесвіт. А скоріше по інерції, в рамках правил, що склалися досить давно. Значно простіше навчитися мочити манту і сидіти на холодному, ніж змінити цілу освітню систему. Так і медіаграмотність – хочеться вірити, що хоча б невеликий відсоток людей отримає необхідні знання і навички.
А оскільки самої віри недостатньо, варто починати розбудовувати технічні комплекси, що допоможуть цю віру укріпити реальними результатами.
