Президентська більшість у Верховній Раді не перестає дивувати дописувача «Українського тижня» Романа Малка своїм показовим невіглаством і зневагою до парламентаризму. Він вважає, що кожного разу пробиваючи нове і нове дно, вона ніби самостверджується, як невпевнений у собі підліток.
На це можна було б не звертати уваги, якби така поведінка не руйнувала основ державності та не створювала передумов для побудови диктатури, зазначає автор. Новій владі обіцянки треба виконувати швидко, якнайкраще помітити територію і незворотно переколошматити все, що зроблене попередниками, доки виборець та конкуренти не встигли прийти до тями.
Створення картинки та приводів хайпонути – одне з основних завдань «слуг» президента, стверджує дописувач. Їм так сподобався результат першої парламентської трудової ночі, що вони готові влаштовувати такі показухи якнайчастіше. І показне нахабство та зневага до опонентів також є елементами сценарію. Публіка в захваті від шоу. І цей захват треба постійно підтримувати, дедалі більше піднімаючи градус ідіотизму.
Навіть якщо за кулісами відбуваються вкрай небезпечні речі, країну прибирає до рук зграя пройдисвітів, публіка, захоплена блиском сліпучих софітів і грою акторів, цього не помітить. Істинна їхня суть потроху проявляється, земля під ногами помалу нагрівається, власна зграя і та почне незабаром сипатися. Саме тому вони так швидко і всупереч Регламенту та здоровому глузду намагаються протягувати гіперважливі для себе піар-рішення, не даючи змоги опонентам навіть втрутитися в процес.
Чи є сенс меншості в такому випадку підігравати шахрайству – окреме риторичне питання, вважає дописувач. Беручи участь у шоу й не маючи можливості навіть вставити в його сценарій свої п’ять копійок, вони фактично перетворюються на співучасників. І саме це потрібно Зе-більшовикам. Але ілюзорна віра в те, що з маніпуляторами вдасться домовитися та співпрацювати, не дає меншості подивитися правді в очі й розірвати замкнуте коло. На цьому автор наголошує в статті «Чому вони поспішають».
А в матеріалі «Приборкання парламенту» «Український тиждень» розмірковує, навіщо Володимирові Зеленському скасування депутатської недоторканності й чи загрожує це українській демократії. Автор статті Максим Віхров пише, що поспіх нової влади цілком зрозумілий: очікування виборців настільки завищені, що зволікати з їх задоволенням не слід.
Якщо «припинити війну» й завершити «епоху бідності» зусиллям політичної волі неможливо, то є чимало інших способів потішити свій електорат. Один із таких – «наведення порядку» в парламенті, який традиційно має вкрай низьку підтримку громадян. На думку дописувача, влада перестраховується, створюючи неформальні інструменти підтримання дисципліни, передусім у лавах власної монобільшості. Бо синхронність, із якою «слуги народу» тиснуть на зелену кнопку, може виявитися тимчасовим явищем.
Що більше новообрані депутати обживатимуться в нових для себе умовах, то краще розумітимуть нові можливості й сильнішими ставатимуть нові спокуси, більш рихлою буде президентська монобільшість. Спад суспільної підтримки, якого не вдавалося уникнути ще жодному українському президентові, не кажучи вже про партії, теж негативно впливатиме на партійну дисципліну. Тому депутатів слід зробити якомога вразливішими, а отже, залежними від своїх партійних босів.
Позбавлення мандата під приводом боротьби з неперсональним голосуванням чи прогулами – це дрібничка, бо ловити обранців на кнопкодавстві довго й марудно, а доводити неіснуючі прогули складно. Значно серйознішим інструментом тиску є кримінальне переслідування, констатує дописувач.
Тижневик «Новое время» розповідає про три пункти, виконання яких може запустити механізм удосконалення України.
Перший – судова реформа. Автор статті Петро Чернишов вважає, що треба вигнати всіх суддів, щодо яких існує навіть підозра в неохайності. І взяти чесних, яким платити дуже великі гроші. Адже немає нічого гіршого для бізнес-клімату, ніж невпевненість в захисті власності і підписаних контрактів в судах.
Другий пункт – боротьба з монополіями. Автор переконує, що, за деякими винятками, в Україні майже всюди є кілька компаній, які, користуючись своїм становищем, заробляють прибуток без належної праці. Починаючи з державних контрактів і продовжуючи «Роттердамом», газом, залізницею, авіацією, будівництвом тощо. В Америці саме орган, що бореться з монополіями, переміг і покарав всіх олігархів – від нафтових і тютюнових до нинішніх діджітальних. Тому грамотна Антимонопольна служба дасть Україні значно більше, ніж прокуратура, СБУ чи податкова інспекція.
І, нарешті, третій пункт – реформа держслужби. Докладніше йдеться у рубриці «Поради уряду» в публікації «Приклад міністрам».
5 вересня запрацював один із найбажаніших для західних партнерів України і місцевих активістів орган – Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Він став останнім елементом в системі боротьби з топ-хабарниками і буде виносити вироки у справах, які ведуть НАБУ і САП.
Однак, як зазначають опитані тижневиком «Новое время» юристи, – ВАКС може стати знаряддям у руках Офісу президента, яким команда глави держави стане трощити політичних конкурентів. А ще експерти хотіли б, щоб новий орган визначив для себе правильний вектор роботи – не кількість, а якість розглянутих справ.
Чим небезпечний продаж «Мотор Січі» китайським інвесторам, досліджував «Український тиждень». Видання пише, що якщо КНР – фактичний союзник Росії – заволодіє активами «Мотор Січі», це буде зовсім не на користь Україні. Адже Москва нарешті отримає можливість легального обходу існуючих обмежень у сфері закупівлі українських двигунів для власного війська. Заголовок статті – «Торгівля в «мінус».
