Про підсумки візиту Володимира Зеленського до США та уроки для українського політикуму розповідає газета «День». Для недосвідченого в політиці Зеленського, який вперше здійснював робочий візит до Сполучених Штатів, де мав зустрітися з главою Білого дому Дональдом Трампом і виступити на засіданні Генасамблеї ООН, це був справжній виклик. Але, як зазначає газета у статті «Між Сциллою і Харибдою…», візит українського президента, враховуючи обставини, не став провальним. З боку глави Української держави пролунали головні меседжі: світ не має почувати себе в безпеці, поки в Україні триває війна; Росія – це агресор (було важливо почути це від нової влади), Україна прагне більшого залучення США до переговорного процесу в питаннях деокупації частини Донбасу і Криму… Наскільки Україну почули в США, дізнаємося з часом, зазначає видання.
Утім, як стверджує експерт з міжнародної політики «Газети по-українськи» Ілія Куса, Дональд Трамп вказав, що вирішувати конфлікт із Росією Україна має сама через домовленості. Ролі в цьому процесі США відігравати не збираються. Для Києва це погана заява, зазначає експерт. Очікували, що Трамп візьме у свої руки кермо. Були ідеї запросити його до «нормандської четвірки» (перемови між лідерами України, Німеччини, Франції, США), втягнути глибше в переговори щодо Донбасу. Але президент США не дуже цікавиться міжнародними відносинами. Конфлікт в Україні для нього – периферійне питання, що починає другу десятку подібних на порядку денному США. В американсько-українських відносинах проблема в тому, що Києву немає чим їх зацікавити.
Утім, не лише США, а й Росію немає чим зацікавити Україні. Київ говорить, що не збирається поступатися в принципових речах. Наполягає, що вибори неможливі без виведення військ і передачі контролю над кордоном. Спершу доступ на окуповані території повинні отримати українські закони, медіа та політичні партії. Лише з цих позицій українська влада має намір вести переговори з агресором. Але що тоді Київ збирається запропонувати Москві? – запитує дописувач «Газети по-українськи» Павло Казарін. Він вважає, що Києву нічого запропонувати Москві. Якщо Україна наполягає на своїй формулі миру на Донбасі – Росії немає сенсу на ці пропозиції погоджуватися. Принаймні, доки від цього миру не залежатиме стійкість російського режиму. Це битва взаємовиключних сценаріїв. Перемога Києва означатиме програш Москви. І навпаки. 2014-го Росія відібрала українські території. Відповіддю стало набуття Україною суверенітету. За п’ять років Москва намагається зробити зворотний обмін.
«Хто контролює суд в Україні, той стає всемогутнім». Таку назву має публікація в «Газеті по-українськи», в якій інформується, що Вища рада правосуддя таємним голосуванням обрала нового голову Андрія Овсієнка. Цей орган вносить подання про призначення суддів, ухвалює рішення про їхнє звільнення, дає згоду на затримання судді, розглядає скарги на рішення судді чи прокурора. Кожна політична еліта, яка бере владу в країні, хоче контролювати судову гілку. Це можливо тільки через Вищу раду правосуддя, зазначає Андрій Помазанов, експерт з реформування правоохоронних органів та судової гілки влади. Сьогодні суд може скасувати фактично майже будь-яке рішення, ухвалене господарським товариством чи недержавними органами. В Україні так побудована система управління, що суд з-поміж трьох гілок є найвигіднішою. Той, хто тримає її під контролем, є фактично всемогутнім. Тож не дивно, що ця сфера цікавить керівників держави й монобільшості. Логічний крок з їхнього боку. Однак він не відповідає демократичним засадам, переконаний експерт.
