Українському культурному центру в Криму виповнилося чотири роки. Центр був створений у Сімферополі 2015 року після того, як підконтрольна Росії місцева влада почала переслідувати жителів півострова за публічні акції з українською символікою. За час існування Українського культурного центру його активісти зазнають значного тиску з боку російських спецслужб і правоохоронців. Крим.Реалії вирішили нагадати про людей, які в умовах російської анексії створювали і продовжують розвивати українську мову й культуру на півострові.
Український культурний центр Криму був створений 2015 року для збереження і популяризації української культури. Політичних завдань творці Центру перед собою не ставили і не ставлять. Але, тим не менше, на них постійно тиснуть російські силовики. Протягом чотирьох років існування організації її творців і активістів викликають на допити і «бесіди» до правоохоронних органів, попереджають про неприпустимість екстремізму, проводять у їхніх будинках обшуки, переслідують у рамках адміністративного і кримінального законодавства Росії.
Усе це змушує багатьох залишати свої будинки і виїжджати з Криму. У цьому матеріалі – про долі відомих активістів Українського культурного центру. Вони розповідають, як їм вдалося зберегти його досі і що могло б допомогти їм працювати ефективніше.
«Злочинна» символіка і «агент Держдепу»
Переслідування проукраїнських активістів у Криму почалися задовго до появи Українського культурного центру в Сімферополі. І вони якраз і стали причиною його появи, стверджують активісти.
Ідеться про переслідування кримчан російськими силовиками за українську символіку. Після російської анексії Криму вона в насадженому на окупованому півострові російському правовому полі офіційно не заборонена, але нерідко стає причиною затримань людей і штрафів.
Ця практика масово почалася в березні 2015 року. Тоді активісти вирішили зібратися в Гагарінському парку Сімферополя, щоб провести акцію на честь дня народження українського поета Тараса Шевченка. Її учасники пройшли з синьо-жовтими стрічками й іншою українською символікою. А активісти розгорнули два українські національні прапори, на одному з яких було написано «Крим – це Україна». У результаті російські силовики затримали сімферопольців Леоніда Кузьміна, Вельдара Шукурджієва і Олександра Кравченка. Їх звинуватили у використанні української символіки, що «не була вказана в заявці на проведення заходу», і оштрафували.
А через два дні Леоніда Кузьміна звільнили з сімферопольської школи, де він викладав історію, з формулюванням «невідповідність займаній посаді». У приватній бесіді в адміністрації школи Леоніда Кузьміна назвали «агентом Держдепу» і «людиною, яка руйнує традиційні підвалини російської держави».
Схожі затримання відбувалися в цей час і в інших регіонах півострова.
Бібліотека, фільми, майстер-класи
Незабаром Леонід Кузьмін і Вельдар Шукурджієв оголосили про створення Українського культурного центру – місця, де всі охочі могли б спілкуватися українською мовою, розвивати традиції і культуру. Так у вільний час проукраїнські активісти почали збиратися разом і обговорювати свою подальшу долю. До процесу долучилися активні кримчани, які на той момент уже покинули півострів.
Згодом в Українського культурного центру з’явився офіс – орендована квартира в центральній частині Сімферополя, яку оплачували у складку самі активісти. Там сформували українськомовну бібліотеку, проводили українські тематичні вечори з читанням українських віршів і прози, показували фільми українською мовою, влаштовували майстер-класи з виробництва ляльок-мотанок і всіляких українських сувенірів.
Нашими цілями були: збереження української мови в Криму, моніторинг вивчення української мови в школах, збереження української культури, проведення просвітницьких заходів, об’єднання людейЛеонід Кузьмін
«Ідея створити українську організацію в Криму з’явилася ще до святкування дня народження Шевченка в 2015 році й остаточно оформилася після початку політичних переслідувань 2015 року. Спочатку ініціаторами створення були сім осіб. Посильну допомогу нам надавав Андрій Щекун (екс-координатор кримських акцій Євромайдану, який побував у полоні у проросійських бойовиків і після звільнення переїхав до Києва – ред.). Нашими цілями були: збереження української мови в Криму, моніторинг вивчення української мови в школах, збереження української культури, проведення просвітницьких заходів, об’єднання людей», – згадує один із засновників Центру Леонід Кузьмін.
«Люди побоювалися приходити і спілкуватися»
Незважаючи на те, що Український культурний центр не проводив і не проводить ніякої політичної діяльності, його творцям і активістам із перших днів приділяють підвищену увагу російські спецслужби і правоохоронці.
Їх регулярно викликають в управління ФСБ Росії в Криму і Центр протидії екстремізму управління МВС Росії в Криму (Центр «Е»). Леонід Кузьмін згадує, що ходив на ці зустрічі як на роботу.
«Переслідування активістів були постійними, і вони тривають. Спочатку це були затримання і «виховні бесіди», пізніше це були обшуки, порушення кримінальних справ, проблеми при перетині адмінкордону (з Херсонською областю – ред.), фізичне переслідування, через що багато хто з Криму став виїжджати. На наших заходах часто присутні невідомі люди, фіксували все на фото або відео. На бесідах, які проходили в Центрі «Е», в основному висловлювали невдоволення нашою діяльністю, говорили, що краще її припинити, цікавилися людьми, їхнім місцем перебування, контактами. Все це впливало на людей, вони просто побоювалися приходити на наші заходи і спілкуватися», – розповідає він.
Незважаючи на таку пильну увагу з боку російських спецслужб, Леонідові Кузьміну вдавалося залишатися на півострові до 2017 року. Тоді активісти готували до друку перший випуск самвидаву «Кримський терен» – газети українською мовою, призначеної для поширення з рук у руки. В цей час Леоніду Кузьміну надійшли телефоном погрози від невідомих, які вимагали від нього покинути півострів, погрожуючи, що він «не дійде до дому» і «сяде, як Балух». У зв’язку з цим Леонід Кузьмін змушений був покинути свій будинок, зараз він живе на материковій частині України.
Він каже, що більше не бере участі в житті Центру і не спілкується з його активістами через особисті розбіжності. На думку Леоніда Кузьміна, Центрові вдалося б працювати ефективніше, якби він мав підтримку влади материкової України.
«Думаю, що у нас вийшло з моніторингом вивчення української мови в кримських школах і проведенням заходів. Інші завдання більш об’ємні – і їх вирішити не так просто. Ми ніколи не робили заяв і дій, які могли спровокувати агресію до нас, тому вдавалося працювати всі ці роки. Напевно, кримська влада була і залишається зацікавленою в «цирковій демократії», і ми (УКЦ – ред.) в неї потрапляли. За весь час українська влада жодного разу не надала нам допомогу. Хоча з нею наша діяльність, звісно, була б ефективнішою. Найголовніше, щоб чиновники постійно говорили, що в Криму є українці, а не тільки тоді, коли це зручно або політично вигідно», – вважає він.
«Погрожували, що мене «можуть знайти без голови»
Думку Леоніда Кузьміна поділяє один із засновників Українського культурного центру в Криму Михайло Батрак, але зазначає, що допомога Центру повинна бути не офіційною і без піару.
Усі члени Українського культурного центру так чи інакше зазнали якихось репресивних дій. Мене затримували співробітники ФСБ, погрожували, що мене «можуть знайти без голови»Михайло Батрак
«Якщо ця допомога буде безпосередньо від української держави, російські спецслужби тут же перетворять Український культурний центр на чергову «екстремістську організацію» і його діяльність буде ще більше припинятися. Допомога, безумовно, потрібна, але вона повинна бути неофіційною і без публічних заяв», – каже він.
Михайло Батрак – один із тих, хто теж відчув пресинг російських спецслужб. Наприклад, на фотографії нижче він позує на тлі спецлінійки у відділенні російської поліції Армянська, куди він був доставлений 2015 року за фото у вишитій сорочці, зроблене в День вишиванки біля стели «Крим – край партизанської слави».
«Не тільки я, але і всі члени Українського культурного центру так чи інакше зазнали якихось репресивних дій. Мене затримували співробітники ФСБ, погрожували, що мене «можуть знайти без голови». Від прокуратури (російської прокуратури Криму – ред:) постійно надходили застереження щодо неприпустимості екстремістських дій. Прямо додому приносили перед знаковими датами – Днем Незалежності України, днем народження Тараса Шевченка й іншими», – згадує активіст.
Паралельно зі створенням Українського культурного центру Михайло Батрак займався правозахисною діяльністю, що теж не влаштовувало російську місцеву владу. Після чергових попереджень від російських спецслужб він змушений був виїхати з Криму, зараз живе в Херсоні.
На його думку, Український культурний центр у нинішніх непростих умовах все-таки має шанси стати платформою для об’єднання українців і проукраїнськи налаштованих людей, які живуть у різних кримських районах і рідко перетинаються один із одним.
Змушений був покинути Крим і Андрій Виноградов – кримчанин, волонтер, який допомагав Українському культурному центрові в Сімферополі. У 2017 році його дружину Наталю Харченко почали переслідувати російські спецслужби, звинувачуючи її у зв’язках із «Правим сектором» та екстремізмі.
У Криму всі радили нам сидіти тихо і не висовуватися. Це політика 95% населення. Тебе не чіпатимуть, поки ти сидітимеш і мовчатимешАндрій Виноградов
Коли про обшуки і допити сім’ї співробітниками ФСБ дізнався роботодавець Андрія Виноградова, його попросили звільнитися. Побоюючись кримінального переслідування, Андрій Виноградов із дружиною змушені були покинути півострів. Зараз вони живуть у Києві.
«У Криму всі радили нам сидіти тихо і не висовуватися. Це політика 95% населення. Тебе не чіпатимуть, поки ти сидітимеш і мовчатимеш. Це говорять і родичі, і знайомі. І ми самі розуміємо, що чим менше в Криму буде таких людей, як ми, тим менше головного болю у ФСБ. Хоча іншим кримським українцям нас, як виявилося, ставлять за приклад», – розповідав Крим.Реалії Андрій Виноградов.
Звинувачення в екстремізмі
Одночасно з Наталією Харченко російські силовики взялися за ще одного із засновників Українського культурного центру в Криму Вельдара Шукурджієва.
У його квартирі в Сімферополі провели обшук, а активістів Центру допитали в місцевому управлінні ФСБ.
Активістці Українського культурного центру Олені Поповій на допиті вдалося дізнатися, що стосовно Вельдара Шукурджієва порушено кримінальну справу, в рамках якої його звинувачують в екстремізмі.
Сам Вельдар Шукурджієв розповів, що під час обшуку в його квартирі силовики намагалися підкинути йому щось, що принесли з собою в двох сумках. Але їм це не вдалося, бо літній батько активіста почав кликати на допомогу сусідів.
Сам Вельдар Шукурджієв вважає свою кримінальну справу заслугою. Він разом із родиною залишив Крим 2015 року, зараз у складі Збройних сил України бере участь у бойових діях на Донбасі.
«Бесіди» і обшуки
Переслідували активістів Українського культурного центру в Криму і в 2018 році. Спочатку активісток Олену Попову і Ольгу Павленко викликав «на бесіду» старший помічник російського прокурора Сімферополя Олексій Пучков. Його цікавила робота Центру і випуск самвидаву «Кримський терен». Активістки відмовилися давати свідчення.
Незабаром Ольга Павленко «зустрічала» російських силовиків у будинку. Вони провели обшук, запідозривши активістку у зв’язках із «Правим сектором». Родині Павленко довелося покинути півострів, зараз вони живуть на материковій частині України.
У листопаді 2018 року з обшуком російські силовики також навідалися до активістки Українського культурного центру Галини Балабан.
Після обшуку Галині Балабан довелося звільнитися з Кримського інженерно-педагогічного інституту, де вона пропрацювала майже 10 років. Офіційно вона сама подала заяву про звільнення, але, за словами Михайла Батрака, її змусили звільнитися через підвищену увагу з боку російських спецслужб.
«Говорити, що нас не існує, – рано»
Незважаючи на пресинг, Український культурний центр у Криму продовжує свою діяльність. Сьогодні він не так активно проводить заходи, але продовжує випускати «Кримський терен» українською і російською мовами, а його активісти беруть участь у засіданнях «Кримської солідарності» – об’єднання, що допомагає політв’язням і їхнім сім’ям.
«У нас залишилося дуже мало активних людей. Поки розширити коло дуже важко: люди кажуть, що «бачили, як закінчилися ваші спроби, і не хочемо, щоб нас тиснули й приходили і проводили обшуки». Але ми продовжуємо зустрічатися і обговорювати якісь наші питання. Говорити, що нас не існує, – рано», – заявила Крим.Реалії представниця Українського культурного центру Олена Попова.
За її словами, серед основних завдань Українського культурного центру зараз – вижити за будь-яких обставин: «Чотири роки тому було завдання якось продовжити існування, таке завдання і залишилося. Тобто – вижити в умовах, в яких ми перебуваємо».
Зараз активісти Центру готують зустріч активістів із нагоди Дня вишиванки. Діяльність Українського культурного центру в Криму, як і раніше, фінансується за рахунок власних коштів активістів і небайдужих меценатів.
Тим часом підконтрольна Росії кримська влада створила й активно просуває свою альтернативну організацію – «Українська громада Криму». Її активісти підтримують політику російської влади і стверджують, що ніяких утисків прав українців на півострові немає.
