Одна з головних подій тижня, що минає – дводенний саміт НАТО, присвячений 70-річчю Альянсу. Зустріч у Лондоні показала, наскільки багато між політиками внутрішніх розбіжностей. Зокрема, і щодо фінансування організації. Гроші – ключове питання для Дональда Трампа, який намагається як може скоротити виплати Сполучених штатів до бюджету НАТО. І питання, яким у зв’язку із цим задавалися у Києві, – а на Україну як це вплине? Наскільки, враховуючи бажання першої особи США заощаджувати, ми можемо розраховувати на посилення військової допомоги з Америки? На запитання Радіо Свобода відповідала одна з найкращих американських експерток з питань Північно-Атлантичного Альянсу – Рейчел Еллахус (Rachel Ellehuus) із Вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies, CSIS), яка багато років очолювала відділ Європи на НАТО Міністерства оборони США.
– Цього тижня були оприлюднені гучні новини – мовляв, Америка скорочує своє фінансування для НАТО. При цьому CNN із посиланням на свої джерела повідомила, що заощаджені гроші можуть тепер піти на підтримку безпекових програм у Європі, зокрема – для Грузії та України. Наскільки це серйозно?
– Якщо подивитися на бюджет, для якого США і дійсно скорочують перерахування (внесок США був 22%, тепер це буде 16%, – ред.), то це порівняно невелика сума, яка в основному витрачалася на утримання будівлі штаб-квартири НАТО, на розширення і підтримку інфраструктури, яку використовує Альянс. Так що мова – повторю, все ж про порівняно невеликі кошти. І я рада бачити, що Сполучені Штати не урізають свій внесок в загальний бюджет і відсоток ВВП країни, який піде на витрати НАТО, як і раніше становитиме близько 3,4%.
– А гроші, які вивільняться після цього 6-відсоткового скорочення? Вони можуть піти Україні – як писала CNN?
– Я думаю, що це можливо в майбутньому. Наскільки я розумію, це урізання витрат на потреби НАТО, на яке йдуть Сполучені Штати, відбудеться вже з 2021 року, тому що поточний період спільного фінансування вже розпланований. То ж я пильно дивилася б за формуванням бюджету щоб побачити, чи з’явиться в ньому формулювання про додаткову підтримку наших партнерів по ЄС в рамках європейської ініціативи стримування, а також про додаткову підтримку Україні і Грузії – в плані безпекової допомоги.
– Щоб чітко це зрозуміти (бо такі побоювання якраз з’явилися) – тобто той факт, що США урізають витрати на НАТО не означатиме, що й Україні щось можуть урізати? Це не пов’язані між собою процеси?
– Я тут знову хочу підкреслити, що скорочення американського фінансування – це не такі вже і великі кошти, і це – окремий випадок. З точки зору американської адміністрації, це було пов’язано із тим, що США платили забагато, а у таких країнах як, наприклад, Німеччина, витрати не довели до 2% ВВП.
Підтримка необхідності військової допомоги Україні навіть вище, ніж була до того, як Трамп став президентом
Але якщо ви подивитесь на громадську думку у США аби вислухаєте позиції, що є зараз на Капітолійському пагорбі, то підтримка необхідності військової допомоги Україні й іншим країнам навіть вище, ніж була до того, як Трамп став президентом. Отже, я думаю, ви і надалі бачитимете міцну підтримку у Конгресі – як серед демократів, так і серед республіканців – щодо надання безпекової допомоги нашим партнерам.
– Повертаючись до питання НАТО, заяви генсека Столтенберга, що, мовляв, Росія нам не ворог (я не цитую, але від цих меседжів саме таке загальне враження іноді виникає) – чи можуть вони означати, що такі країни як Грузія та Україна втрачатимуть шанс на членство в Альянсі?
– Я думаю, що сенс слів пана Столтенберга – це підкреслити існування того, що НАТО називає «двовекторним підходом» щодо Росії. І не дуже відрізняється від підходу американського, який полягає в тому, що нам необхідні й серйозне стримування Росії й серйозна система оборони від неї – тому що вона дійсно становить для нас загрозу. Але водночас нам необхідно зберігати можливість діалогу, особливо в там, де ми можемо співпрацювати.
Пошук і порятунок в Арктиці, або можливо, безпека наших польотів в Сирії й по-сусідству з нею... Так що це (меседжі Столтенберга, – ред.) більше про усунення конфліктних ситуацій і про те, щоб «тримати двері відкритими». Якщо ж ви подивитеся на військову позицію НАТО і зміни, які відбулися після вторгнення до Криму у 2014 році, ви побачите, що вони вжили дуже серйозних заходів для посилення стримування й оборони, визнаючи загрозу, яку представляє Росія.
– А меседжі, що лунають від певних європейських країн, теж це не означатимуть якихось поступок з українського питання?
– Я думаю, що вони лунають в основному від французького президента Макрона та ще когось у ЄС, хто стурбований тим, що Європа залишиться наодинці аби розбиратися із Росією. І вони визнають: з військової точки зору не зможуть зробити це самостійно. Таким чином, вони шукають можливості для певних угод, шукають шлях, як просуватися в питанні Росії.
Але у Німеччині дуже сильна позиція в тому, що Росія повинна повністю виконувати мінські угоди. І я бачила заяву українського президента, пана Зеленського, який днями сказав, що у нього склалося чітке розуміння після розмов із європейцями – санкції не знімуть допоки не будуть виконані умови, про які домовлялися у Мінську.
– А слова Макрона про «смерть мозку НАТО» які почуття у Вас викликали?
– Ну, ви знаєте, у французького президента Макрона завжди був, скажімо так, – «дуже цікавий» підхід до НАТО. Я думаю, Франції не подобається той факт, що США є одним з фактичних лідерів Альянсу. Схоже, вони вважали б за краще додати певного «французького впливу» в НАТО – і вони постійно намагаються зміцнити цей вплив. І це також трохи опортунізму з боку месьє Макрона. Тому що він намагається відстоювати сильнішу оборонну ідентичність Європейського Союзу. Але є і хороший ефект від його коментаря – коли він сказав про «смерть мозку» НАТО. І він у тому, що Макрон розтормошив ті країни, які щодо цього мовчали – ту ж Німеччину.
– А замість НАТО із часом може виникнути якійсь альтернативний військово-політичний альянс, чи альтернативи немає?
– Я не думаю, що є альтернатива для НАТО. Військова машина, що є в основі Альянсу, створювалася десятиліттями. І коли я кажу «військова машина», я маю на увазі такі речі, як функціональна сумісність, спільне планування та операції, створення спільних сил... всі ці речі, які вимагають так багато часу! І якщо ми подивимося на коаліції, які виникають за межами НАТО, ви побачите недоліки тих військових операцій, які проводяться від випадку до випадку.
– Дональд Трамп наполягав (він часто про це публічно каже), аби країни Альянсу витрачали на спільну оборону щонайменше 2% ВВП, але нещодавно згадав вже і про 4%. Наскільки це реально?
– Гадаю, 4%, звичайно, не реально. Адже у самих Сполучених Штатах витрати – не 4%. І навіть з тих 3,4% ВВП, які Америка платить, це ж не тільки фінанси для зміцнення безпеки в Європі. Це і на глобальні цілі. Так що 4% нереальні. А 2% – це про обіцянку, яку дали ще у 2016-му році, коли було сказано, що союзники будуть прагнути витрачати 2% на свою оборону до 2024 року.
Але це ж не говорить, що їм потрібно досягти цієї позначки у 2024 році, а просто каже, що їм потрібно рухатися в цьому напрямку! Але завдяки цим домовленостям всі союзники по НАТО збільшують свої витрати на оборону, і тепер кількість тих хто таки витрачає ці 2%, – зросла з трьох у 2014 році до дев'яти сьогодні.
– Але цей Лондонський саміт показав і неузгодженості, і проблеми всередині НАТО. Багато побоювань – чи не може це для Росії стати «зеленим світлом», або посилити агресію проти України.
Якби НАТО діяла рішучіше у 2008 або 2014 році, Росія не скористалася б можливістю окупувати Грузію і Україну
– Ваше запитання чітко вказує на те, чому солідарність НАТО і сильна система спільної оборони настільки важливі. Я думаю, якби НАТО діяла рішучіше у 2008 або 2014 році, Росія не скористалася б можливістю окупувати Грузію і Україну. Тому переконана – Альянс повинен мати сильну систему оборони і продемонструвати рішучість, щоб запобігти повторенню цього в інших країнах – таких як Молдова або навіть Білорусь. Тут я не турбуюся про рішучість НАТО в разі потреби колективної оборони задіяти «п'яту статтю» (ця стаття – основа колективної безпеки, зобов’язання, що атака на одного із членів Альянсу отримає військову відповідь від всіх країн Альянсу, – ред.) – попри деякі політичні коментарі.
– Зараз на саміті слова підтримки пролунали? Вони були достатньо чіткими?
– Я перечитала підсумкову заяву і, безумовно, там є підтвердження політики відкритих дверей, яка означає, що й Україна й Грузія перебувають на шляху до членства, і що відносини триватимуть, і коли-небудь вони стануть членами Альянсу. Я думаю, що ми повинні інвестувати в це, переконатися, що ми робимо все можливе, щоб Україна і Грузія були в безпеці – наскільки це тільки можливо, – навіть якщо вони ще не є членами НАТО.
– Працюючи у Пентагоні, Ви багато років займалися питаннями НАТО. Як би Ви назвали те, що зараз відбувається із Альянсом? Це криза? Внутрішній конфлікт? Чи щось інше?
– Я би просто назвала це «політичні розбіжності». Думаю, що це відбиток роз’єднаності на рівні держав. Багато урядів країн Альянсу в ситуації розколу, коли центр вже не утримує ситуацію, і їм доводиться брати до уваги думки і погляди партій і з правої й з лівої частини політичного спектра. І ця роз’єднаність позначається і на НАТО. Я також вважаю, що природа викликів і масштаби викликів, з якими стикається зараз Альянс, дуже складні. І тому, що їх багато, і тому, що розставити пріоритети дуже складно.
