Микола Щуріков, 1-й заступник голови Одеського припортового заводу

Спробую об'єктивно та по суті. Які позитивні аспекти сьогодні має хімпром?

1. Одеський припортовий завод успішно працює, незважаючи на нескінченні судові спори з боку кредиторів.
2. Відновлення виробництва у 2019-му році – це безумовна заслуга команди Зеленського, а точніше особисто Андрія Богдана. Це було життєво необхідно, адже завод, що не працює, безповоротно втрачав кваліфікований персонал, на підготовку якого знадобилися б роки.
3. За 250 днів роботи у межах договору з компанією «Агро Газ Трейдінг» на ОПЗ було перероблено 445,4 млн кубометрів газу, що дозволило виготовити 550 тис. тонн карбаміду та 50 тис. тонн аміаку.
4. Сєверодонецький «Азот» працює. У І кварталі 2020 року компанія збільшила виробництво азотних добрив на 729%, випуск аміачної селітри збільшився у 6,3 раза, карбамідно-аміачної суміші - у 2,1 раза, водного розчину аміаку - у 5,8 раза. Виробництво карбаміду склало 32,03 тис. тонн. Це не може не тішити.
5. Весь український хімпром у першому кварталі цього року виготовив на 170 тисяч тонн більше мінеральних добрив, ніж за такий самий період у 2019 році. І в квітні від українських підприємств чекають збільшення виробництва. Поки виробництво йде у нормальному, штатному режимі. З одним застереженням: ціни на продукцію – мінімальні.
6. Дано старт до відкриття ринку землі, що, за прогнозами, у найближчі п'ять років сприятиме збільшенню у 1,5-2 рази споживання мінеральних добрив (порівняно із сьогоднішнім днем). Це – однозначно шанс для розвитку хімічної промисловості.

Але є проблеми, які потребують системного вирішення.

Неконтрольований імпорт: ріст імпорту мінеральних добрив, зокрема і з РФ, залишається головною проблемою українського хімпрому. Низка вітчизняних компаній імпортують російські добрива в Україну через інші країни, аби уникнути сплати митних платежів. І це до того, що галузь і так залежить від імпортної сировини та цін на неї. Сьогодні зовсім не лишається місця для добрив українського виробництва – частка імпорту щодо деяких видів перевищила 70%. Але влада вперто не бачить масштабів проблеми. Крім обговорень цього питання в уряді, нічого немає. Ми чуємо лише декларації про важливість хімічної галузі для України, що забезпечує 8-9% ВВП. Реальних дій і кроків – поки немає.

Великі очікування й сильне розчарування: приватизацію підприємств хімічної промисловості, зокрема ОПЗ, знову відкладено в довгий ящик. Формальна причина – пандемія COVID-19. Але насправді Фонд держмайна не робить нічого для підготовки процесу. Але ж процес неможливий без реструктуризації боргів.

Крім цього, старі та незаконні схеми чиновників, які розставляють за хабарі або за принципом свій-чужий профнепридатних, але довірених людей на промислові підприємства, процвітають. Прикладів багато, але один з них – «термінова» зміна керівництва на ОПЗ напередодні конкурсу з відбору нового контрагента для роботи з заводом. А потім подальша відміна конкурсу та розробка його нових умов під «свою» компанію.

Так, жодних передвиборчих обіцянок Зеленський та його команда хімпрому не давали. Тому загалом незрозуміло, чого очікувати і коли у представників влади черга дійде до вітчизняної хімічної промисловості.