Доступність посилання

ТОП новини

П’ять міфів російської пропаганди про Україну


Акція в Бельгії проти агресії Росії щодо України. Брюссель, 17 березня 2014 року
Акція в Бельгії проти агресії Росії щодо України. Брюссель, 17 березня 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Путінська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно розібратися з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків.

Кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій. На вигадування все нових конспіративних версій та теорій змов. Так легше заплутати аудиторію, довести ситуацію до абсурду, а далі просторікувати, що правд багато, то чом би не дивитись на світ крізь оптику саме путінської «правди»?

Проте все ж існує набір міфологем, котрі російські медіа артикулюють постійно та методично. Їх переважно використовують, коли потрібно знищити супротивника, показати його слабкість, віднадити від нього партнерів.

Поміж сотень інших міфів та фейків, котрі стосуються України, варто виокремити п’ять ключових тем-послань, які намагаються розігнати російські медіа в світовому інформаційному просторі.

Міф № 1: «Україна – failed state»

Росія вже не перший рік намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму.

Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. Вітчизняна влада нездатна нічого контролювати, вона ненадійний партнер. Тому їй не можна довіряти, з нею не варто мати справи, й взагалі – слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні.

Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index), досі більш відомий за своєю старою назвою – Failed States Index. Цей рейтинг визначає, наскільки держави здатні контролювати свою територію, визначати соціальну, культурну, військову політику і так далі. Чим більш недієздатна країна, тим вищою є її позиція в рейтингу.

Так-от, відповідно до даних 2017 року, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Натомість Росія, якщо вірити кремлівській пропаганді, ні з ким не воює, лише зазнала санкцій, але вони ж начебто ніяк не впливають на таку потужну господарку.

В Україні, звісно, не без проблем. Проте рейтинг чітко показує, хто є значно ближчим до статусу держави, котра не відбулася. Ось вам і вставання з колін. Ось вона – путінська стабільність та переможність.

Міф № 2: «Україна – сфера інтересів Росії»

Російська влада своїми мріями та діями спрямована в минуле. Тому її пропаганда часто рясніє постулатами із совкового періоду. Здається, так Кремль сподівається повернути тогочасний порядок денний.

Теза про сфери інтересів та впливу повертається в світ із дипломатичного словничка середини ХХ століття. Вже сама згода західних аналітиків та політиків розмовляти в таких категоріях свідчить про їхню недалекоглядність. Кремль автоматично розцінює це як поступку й готовність ділити із ним світ. Сприймає за слабкість і намагатиметься продавити для себе більше преференцій. Тому не варто навіть вступати в якісь діалоги, де йдеться про таке. Слід одразу відкидати ідеї такого штибу, як цінності минулої доби.

Україна, Грузія, Молдова та інші – це незалежні держави, котрі мають право самостійно визначати власну долю, а не бути розмінними монетами на політичній шахівниці. Їхні народи краще знають, з ким дружити, в які альянси вступати і так далі.

Сфери впливу – це тези з минулого. Там їм і місце.

Міф № 3: «В Україні триває громадянська війна»

Кремль всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну. Мовляв, це внутрішній конфлікт України.

При цьому Росія завше виставляє умови під час переговорів, призначає маріонеткових керівників фейкових утворень, котрі постійно отримують інструкції з Кремля. Що вже говорити про російське озброєння, котрим забезпечені терористи та російських військових, котрих неодноразово брали в полон українські армійці.

Під час анексії Криму, котру відкрито тепер визнають і котрою вихваляються в Кремлі, Путін так само запевняв, що Росія до цього не має ніякого стосунку. Це дуже багато говорить про довіру до слів, котрі лунають з Москви. Також не варто забувати про російські троле- та ботоферми, котрі всіляко намагаються вплинути на ситуацію в Україні.

Ось такий вигляд має громадянська війна між українцями в російському розумінні.

Проте, як тільки Росія врешті умиє руки – вже незабаром фейкові утворення зникнуть як роса на сонці.

Міф № 4: «В Україні при владі ультраправі»

Ще задовго до початку анексії Криму та війни за Донбас Росія намагалася нав’язати світові образ України як сповідниці нацизму. Це при тому, що українці чи не найзапекліше вели боротьбу проти гітлеризму, причому кількома фронтами.

Російські політтехнологи ліпили фюрера ще із президента Віктора Ющенка. Будь-хто, хто не бажав підкорятися російській владі, – одразу таврувався нацистом.

Проте в час війни в Раду не пройшла жодна ультраправа партія. Натомість в значній частині європейських парламентів ультраправі мають своє представництво, іноді й чимале.

На території України хтось постійно намагається розпалити міжнаціональні конфлікти: нищаться польські та єврейські місця пам’яті, підпалюються офіси угорської меншини на Закарпатті. Так Кремль хоче підкріпити стереотип про українців як затятих нацистів та антисемітів.

Проте недавнє опитування, проведене американською організацією Pew Research Center, засвідчує, що в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі – приблизно 5% дорослого населення відповіло, що не бажало б мати євреїв за співгромадян своєї країни. Натомість в Росії таких 14%.

Та й із провокаціями ситуація доволі проста: усюди простежується російський слід. Що вже й говорити про те, що ультраправі сили Європи не лише рівняються на Путіна, а й фінансуються Кремлем.

Міф № 5: «В Україні порушують права російськомовних»

За кремлівською легендою Майдан та втеча Януковича начебто могли створити величезну небезпеку для росіян та російськомовних в Україні, тому Путін вдався до анексії Криму й спробував створити Новоросію.

Насправді ж головний ворог російськомовних українців – влада в Кремлі. Ніхто не вчинив їм більше підлості та не завдав шкоди, ніж Путін. Адже саме він затіяв війну на території, де найбільша частка етнічних росіян. Він, як і обіцяв в інтерв’ю, підставляв жінок та дітей, аби російські солдати та бойовики могли ховатися за ними.

Попри існування квот, в українському інформаційному просторі все одно відчувається засилля всього російського. Досить поглянути на розкладки із пресою, аби все зрозуміти – більшість видань досі виходять не українською. Це попри те, що 68% мешканців країни називають рідною саме українську.

Тим часом в самій Росії права українців порушуються повсякчас. Вони не мають змоги навчатися там рідною мовою, а українські організації та установи нелояльні до Кремля переслідуються.

Якщо Путін і справді бажав би добра етнічним росіянам в Україні, то передусім мав би зупинити свою агресію в Україні.

Тож джерело нестабільності в Європі та світі аж ніяк не Україна, не Кавказ та навіть не Балкани. Це джерело – Росія. Досить позбавити її впливу, дати відсіч та поставити на місце – й ситуація в світі одразу піде на поправку.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG