(Рубрика «Точка зору»)
У результаті вторгнення Червоної армії в Польщу 17 вересня 1939 року розірваний на дві частини білоруський етнос об’єднався. Подекуди люди ставили привітальні плакати червоноармійцям. Навіть якщо цей ентузіазм був інспірований комуністами з КПЗБ (компартії Західної Білорусі), я допускаю, що багато хто з білорусів того дня міг дійсно відчувати радість, що «закінчилася Польща».
Адже в Польщі 1918–1939 роках, у політичних та соціально-економічних відносинах білоруси були «громадянами третьої категорії». Тому у вересні 1939 року вони не шкодували через падіння тієї держави.
Чекали визволителів, прийшли грабіжники
Проблема з національними святами полягає, однак, у тому, що вони, на більш-менш символічним рівні, відзначають не закінчення чогось поганого і чужого, а передусім початок (зародження, відродження, воскресіння) чогось хорошого і свого. А що кращого в національному сенсі почалося для білорусів-західників 17 вересня 1939 року? На це питання я не знаходжу зрозумілої відповіді.
Пригадую і сьогодні, що говорили в моїй родині про прихід радянської влади.
Один мій дід висловлювався про цю владу з неприхованою зневагою – так може висловлюватися господар, який роками судився з іншими власниками, щоб збільшити своє господарство, а потім, ні з того, ні з сього, повинен був віддати його в колгосп, яким стали управляти ті, у яких на той час не було ні шматка своєї землі, ні свого будинку.
Що говорив про «совіти» мій інший дід – не знаю, тому що я не мав нагоди поговорити з ним. Він у 1940 році, разом із великою групою односельців, був репресований як «кулак» (на підставі формального доносу, що вони готували саботаж проти радянської влади) і засланий за Урал, звідки на Білосточчя вже не повернувся.
А мій батько розповідав мені, що радянські солдати запам’яталися йому перш за все тим, що були «завжди голодні, обірвані і крали при кожній можливості».
Інакше кажучи, у мене немає ніякого сімейного матеріалу, щоб підтримати чи то національно, то ж соціально «найкращі почуття» у зв’язку з 17 вересня 1939 року.
Білорусами на Білосточчі нас зробила не радянська влада в 1939–1941 роках, а польські комуністи після смерті Сталіна. А що ж до «звільнення», то радянська влада нас, швидше, грабувала і саджала у в’язниці, ніж випускала звідти.
Я не думаю, що мій сімейний досвід «звільнення» – якийсь унікальний. Навпаки, коли слухаю голоси свідків того часу в серії передач «1939. Вересень» Дмитра Бартосика, то переконуюся, що цей досвід доволі типовий. «Якби ви знали, яка влада йде, то ви плакали б», – таку оцінку приходу радянської влади в Західну Білорусь згадує одна жінка з такої передачі. Ці слова могли б належати і моєму дідові, і моєму батькові.
Президент Білорусі Лукашенко міг захотіти, щоб національним святом білорусів стала дата звільнення Мінська від німців. Адже все-таки, якщо порівнювати радянський режим з гітлерівським, до Мінська у 1944 повернулося краще життя. А святкувати можна ж краще, а не гірше, чи не так? Тому народ, якщо і не виявив жодного чіткого ентузіазму, то і не був проти такого свята. Тому і «лінію Сталіна» можна було викроїти поблизу Мінська, як якийсь такий «пострадянський диснейленд».
А ось щоб запитати народ про 17-вересня? Безумовно, при сучасній системі референдумів у Білорусі результат можна отримати який завгодно. Справа, однак, у тому, що в Білорусі результат референдуму сам по собі, а народна думка – сама по собі. І ті, які пам’ятають передвоєнну Польщу, ніколи не погодяться в душі, що до них у 1939 році прийшло щось краще. І свято, інакше ніж крізь сльози, не вийде.
Та й треба б іще привселюдно зізнатися, що біля витоків національного свята стоїть не тільки прихильність Сталіна, а й Гітлера. На таке ні народ, ні його історики не готові...
Summa summarum: нічого іншого не залишається, як чекати, поки національним святом не оголосять 25 березня. На користь дати проголошення БНР (Білоруської Народної Республіки) – примарної держави, яка нікого не об’єднала і нікому не поліпшила життя – промовляє один незаперечний факт: вона нікого не посилала в в’язниці і, отже, нікого не розчарувала.
Ян Максим’юк – політичний оглядач Білоруської служби Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал статті зі сайту Білоруської служби Радіо Свобода був оприлюднений 17 вересня 2009 року
