51 нагороду здобули українські спортсмени на ІІ Європейських іграх, що завершилися у Мінську, з них 6 медалей вибороли легкоатлети – 3 золоті, 1 срібну та 2 бронзові. Крім командного «золота», Марина Бех-Романчук завоювала ще й «бронзу» в стрибках у довжину, а Ганна Плотіцина стала срібною призеркою у бігу з бар'єрами. Для однієї – це вже третя особиста нагорода на континентальному рівні за останні три роки, для іншої – перша за все професійне життя. Про новий формат змагань із легкої атлетики, враження від Мінська і подальші кроки у боротьбі за путівку до Токіо українські легкоатлетки розповіли Радіо Свобода.
– Як оцінюєте свій виступ?
Ганна Плотіцина: Наш легкоатлетичний сезон тільки набирає обертів і обіцяє бути насиченим та довгим. Я хочу сказати, що всі ми, спортсмени, різні: хтось може з перших змагань показувати швидкий біг, а комусь, як мені, треба відчути дух суперництва, знайти свій біг. А щодо часу, показаного мною, я виборола срібну нагороду! Головне – це зберігати дух переможця та крок за кроком йти до мети. І це «срібло» – один із кроків!
Марина Бех-Романчук: Не зовсім задоволена своїм виступом, адже очікувала більшого і прагнула кращого.
– Як вам новий формат змагань?
Ганна Плотіцина: Цікавий формат вийшов, як на мене. Все нове потребує часу для вдосконалення. Не треба критикувати, а треба вносити поправки, зауваження, пропозиції для вдосконалення. Рік за роком, крок за кроком і через 5-10 років це буде той формат, який необхідний.
Марина Бех-Романчук: Щодо особистої першості, то формат змагань просто жахливий. Ми всі стрибали в різний час, тому і в різних умовах. Я люблю боротися віч-на-віч. Якщо казати саме про формат командних змагань, то це щось нове, але все ж таки занадто важке. Але це стосується лише технічних видів.
– Хто виявився для вас найважчим суперником?
Ганна Плотіцина: Найважча боротьба – з собою, зі своїми сумнівами, зі своїми хвилюванням. Зі своїми суперницями я часто зустрічаюсь на міжнародних змаганнях. Вчора вони перемогли, сьогодні – я, завтра – хтось інший.
Марина Бех-Романчук: Мені важко сказати, хто був найважчим суперником, адже з основними своїми конкурентками я так і не зустрілася в секторі. Так що, напевно, була найважчою сама для себе.
– За командну першість нагородили 18 легкоатлетів. Що відчували, коли всі разом співали гімн України?
Ганна Плотіцина: Це було дуже символічно для нас – в День Конституції, в день національного свята ми співали гімн України на одній із основних змагальних арен, прославляючи нашу країну. Була і дружня атмосфера, і мурахи по тілу, і трішки сліз.
Марина Бех-Романчук: Це важко описати словами. Адже коли весь стадіон слухає твій гімн – це щось неперевершене і емоціям просто немає межі. Багато хто вітав і радів за нас, ми зробили все можливе, щоб завоювати цю нагороду.
– Ганно, до Європейських ігор ви перемагали на міжнародних турнірах, але нагород саме з чемпіонатів Європи та світу не було…
Ганна Плотіцина: Бар’єрний біг – складний швидкісно-технічний вид легкої атлетики. Тут треба не тільки вміти швидко бігти, а ще й виховувати відчуття ритму. Крім того, мати місце для тренувань, щоб ці бар’єри були у вільному доступі. Історично так склалося, що в легкій атлетиці дуже сильні стрибкові види та естафетний біг, є титуловані тренери цих видів, чого не скажеш про бар’єрний біг. Проте нагорода на чемпіонаті Європи була, щоправда, молодіжному – з естафетного бігу 4х400 м.
– Марино, ви з 2018 року до своєї особистої скарбнички вже поклали «срібло» на чемпіонаті Європи у Берліні та «бронзу» на континентальній першості у Глазго, а тепер ще й «бронзу» і «золото» Європейських ігор. Вже звикли до постійних нагород майже на всіх змаганнях?
Марина Бех-Романчук: Я не сприймаю це як звичайну справу. Адже кожна нагорода для мене є по-своєму особливою, дорогоцінною. Це втілення моєї праці. І, звичайно ж, нагороди з Європейських ігор також дуже важливі для мене, щаслива, що змогла їх здобути.
– У соціальних мережах постійно роблять «гіфки» з ваших емоційних реакцій на вдалі стрибки. Як до цього ставитися?
Марина Бех-Романчук: Я сприймаю це спокійно. Мені просто хочеться і надалі радувати своїх вболівальників далекими стрибками і шаленими емоціями після них.
– Чим вразив Мінськ та взагалі білоруська організація Європейських ігор?
Марина Бех-Романчук: Мінськ – це неймовірно чисте та охайне місто, все дуже стримано та красиво. Мені насправді сподобалось абсолютно все, адже всі волонтери були привітні і все працювало, як годинник. Це було дуже круто.
Ганна Плотіцина: Хочу висловити вдячність білоруському народові за колосальну виконану роботу з організації та проведення змагань. Саме місто Мінськ здивувало якістю спортивних споруд, чистотою та привітністю людей.
– Білорусь – теж пострадянська країна, як і Україна. Але чи краща вона за спортивною інфраструктурою – з того, що ви побачили?
Марина Бех-Романчук: Можу сказати лише одне, про такі спортивні об’єкти можу лише мріяти. Стадіон «Динамо» – одна з найкращих спортивних арен, на яких мені доводилося виступати.
– Що далі у вас за планом: відпустка чи підготовка до інших стартів?
Марина Бех-Романчук: Наразі ми готуємося до Всесвітньої Універсіади, тому тренуємося далі.
Ганна Плотіцина: Кожна перемога надає сил та мотивує надалі. Але за цим вдалим виступом слідують наступні не менш важливі змагання. Зараз буде відновлення фізичних та психічних сил – і надалі виступи на міжнародних змаганнях.
