Росія, активно домагаючись передачі їй сепаратиста Володимира Цемаха, ще раз доводить, нехай і побічно, свою причетність до загибелі «Боїнга». Але, як пише газета «День», набагато важливіше те, що через декілька місяців той же Цемах, найімовірніше, безслідно зникне і за допомогою ввічливих людей у цивільному відбуде до штабу Захарченка, «Мотороли», «Гіві» й інших донецьких і луганських бойовиків, усунених за участю російських спецслужб. Тут дописувач видання Борис Соколов згадує про сумну долю відпущених Україною полонених російських спецназівців, і настільки ж гірку долю всіх тих росіян, хто встиг засвітитися у справі Скрипалів. Напевно, Цемах насправді може не розуміти, що саме чекає його в Росії. Але в цьому разі президент Зеленський постає не дуже гарно. Виходить, що він видає Росії на її вимогу громадянина України, чудово усвідомлюючи, що Цемаха в Росії з високою часткою ймовірності чекає загибель, зазначає дописувач.
Путін готовий повернутися в «нормандський формат» і у «Групу восьми» для того, щоб, на думку експерта газети «День» Григорія Перепелиці, руйнувати Захід (дискредитувати і позбавити солідарності). Більш того, він виставляє умови, зокрема зняття санкцій. Путін сказав, що не буде збиратися в «нормандському форматі», поки не будуть виконані певні умови, які вигідні Росії. Водночас Путін мав піти на якісь символічні поступки – це обмін полоненими на рівноправній основі. Таким чином знімається проблема українських бранців у російських в’язницях, чого вимагала Україна і міжнародна спільнота. Путін на це погодився, тому що таким чином вбиває одразу трьох зайців: 1) показує, що міжнародні суди – ніщо для Росії; 2) показує, що захотів Цемаха – отримав Цемаха; 3) показує, що він може піти на подальші поступки Німеччині і Франції –припинити стрільбу в Станиці Луганській, Петровську, Золотому. Цього може бути досить, щоб Захід сказав, що першу частину Мінська Росія виконала, тепер можна приступати до політичної частини, яку має виконати Україна. І це головне, бо проведення виборів у присутності російських військ фактично легітимізують їхню присутність там і визнають фактичну незалежність «ДНР» і «ЛНР» від Києва, але не від Росії. І тоді Захід відразу зніме санкції з Росії. Те, що на останньому етапі мають бути виведені російські війська і відбудеться відновлення Україною контролю російсько-українського кордону, то Москва відмовиться виконувати цей пункт, переконаний експерт. І ніхто не змусить її це зробити. Тому що Росії не вивела свої війська ні з Придністров’я, хоча зобов’язувалася, ні з Абхазії та Південної Осетії відповідно до плану Медведєва – Саркозі, більш того, вона укріпила там свою присутність. Так само буде з Донбасом, прогнозує Перепелиця. Формально російсько-український кордон вони передадуть так званій «народній міліції» «ДНР», «ЛНР» як вже легітимних утворень після проведення там виборів. Жодні українські представники і партії до виборів допущені не будуть, тому що там будуть російські війська. Отакий план. Експерт вважає, що нова влада на чолі з Зеленським хоче поки виконати те, що допустимо, тобто витиснути те, на що погодився Путін. Отримати з цієї домовленості максимум для України, а далі діяти по ситуації.
Початок нових епох завжди приносить нове невідоме в людські суспільства, констатує дописувач «Газети по-українськи» філософ Володимир Єрмоленко. Він зазначає, що ХІХ століття принесло людей без минулого, але з грішми, освітою та розумом. Їх назвали «буржуазією». Вони змінили світ, яким раніше керували люди з майбутнім – аристократія чи духовенство. ХХ століття принесло масу, тобто «людину без властивостей». Ці люди без властивостей раптом чогось захотіли й отримали голос. Вони наповнили країни, як великі потоки й рухи. Замість стабільних ієрархій, з’явилися нестабільні рухи людей, яких треба було кудись вести. Тому прийшли їхні поводирі – вожді, фюрери, дуче, провідники. Сьогодні маємо теж нове невідоме – масу з обличчями й безліччю властивостей. Вона рухається в різних напрямках. Не хоче ніякого «фюрера» і навіть «лідера». Безліч малих мереж, кожна з яких хоче бути автономною й унікальною. Популізм – поки що квола спроба відповісти на це нове невідоме. Політика нині стає геть іншою. Сьогоднішній політик не може бути батьком нації чи її провідником, бо всі рухаються в різних напрямках, зазначає философ.
Українці хочуть, щоб у кишені стало більше – підвищення зарплат, пенсій. Тому подолання корупції не на першому місці. «Головне, щоб нам було добре». А «їм погано» – це вже на другому місці, – стверджує в «Газеті по-українськи» соціолог Ірина Бекешкіна. Коментуючи опитування на сайті видання, експерт наголошує, що ті, хто користуються інтернетом – особлива соціальна група. Це освічена інтелігенція. Вони вважають, що за умови швидких економічних реформ буде все. Зокрема, і нормальний валютний курс. Реформи – значить краще життя. Не вірять у позитивні зміни ті, хто не голосував за Зеленського. Бо ті, хто не вірять, навчені життєвим досвідом, оскільки після кожної революції сподівались на покращення. Переконати можна тільки реальними економічними успіхами.
