АПЕЛЯЦІЇ
Влада апелює до народу країни, все менше до громадян, бо з чисто формальної точки зору вона зобов'язана це робити. Але ця апеляція влади до народу має умовний характер – імперативи, інвективи, перформативи. Жодних спроб поговорити начистоту, щось пояснити, покаятися чи хоча б погратися у відвертість.
З 2016-го року апелювати громаді до влади немає сенсу. Усі звернення від громади до Президента, Парламенту і Уряду не можуть бути змістовними, оскільки втрачено сам зворотній зв'язок, який нібито був одразу після Майдану 2013-2014 і навіть під час перших спроб відвоювати ТОТ ДЛО, а потім зник.
Життя в Україні все більше набуває ознак RPG (role-playing game). Сумно звичайно на це дивитися, бо ролі не просто закріплюються за певними дійовими особами. Ці ролі зростаються з цими дійовими особами. Причому чимдалі, тим доволі глибше кожна з важливих дійових осіб починає ідентифікуватися лише з однією роллю. А це означає, що драма спрощується до трагедії, де є лише протистояння добра та зла.
При цьому вибудовується рольова ієрархія. Влада вже не може змінити жодну зі своїх ролей – вона загнана в стратегічну воронку поразки. Таке буває лише тоді, коли рівень осмисленості країни та її долі в центральних політичних позиціях переміщається на рівень чисто політичних смислів – поразки чи зради, досягнень чи втрат, монополістичної неконкуренції, де є або повний виграш, або виліт з гри з нульовою сумою.
Спочатку ті, хто підтримував владу років 1-2 назад, злили безліч експертів на позиції громади. Потім тих, хто продовжував підтримувати владу, вважали клоунами. Тепер у більшості громади до них просто зневажливе ставлення, в якійсь мірі співчутливе. Але при цьому вже зовсім немає бажання щось їм пояснювати, в чомусь їх переконувати.
Отже гра всередині влади закінчилася. Соціальна позиція влади сьогодні – це бетонний моноліт поразки, безальтернативний, безапеляційний, безперспективний. З іншого боку, ми не можемо позбавитися цієї влади через дострокові перевибори, бо надто великі зовнішні військові ризики.
Також цікава гра закінчилася в ЗМІ, особливо на телебаченні. Тобто олігархічне телебачення так довго намагалося позбавитися небажаних для влади співрозмовників і небажаних для влади тем, що тепер ток-шоу перетворилися на малоцікаві і малозмістовні оперетки – комічні опери, де співання од владі чергується з тролінгом запрошуваної опозиції та танцями з бубнами навколо спрощено розглядуваних проблем.
Навіть так звані опозиційні телеканали спростили свою гру – владу критикувати можна, але не проросійську, тобто буквально ворожу, орієнтацію олігархічного бізнесу, який корумпує цю владу. Антидержавні політичні сили вважаються так само опозиційними, які і державницькі політичні сили. Проблеми критикувати можна, але не соціальну модель, в якій ці проблеми виникають. Окремих політиків критикувати можна, але не політичну модель, де ці політики знову і знову отримують владу.
Де ж залишилося ще життя? Де воно тліє, жевріє, животіє?
Гра все ще лишається багаторольовою на рівні опозиції до влади – там все ще можлива конкуренція, тобто там можливі об'єднання, роз'єднання, суперечки, змістовні апеляції до громади щодо розуміння та підтримки. Тобто найбільш змістовна комунікація можлива в соціальних ролях: опозиція – громада.
Поки що опозиція може апелювати до громади, а громада – до опозиції. Це хоч якась можливість комунікації. Це все ще змістовні апеляції.
Але мародерська суть нинішньої влади проникла вже і у відносини громади та опозиції. Що може зробити влада, у якої немає довіри, якщо цю довіру неможливо повернути? Все правильно – знищити довіру і до опозиції і запустити процес набору "нових лідерів", які не мають ні досвіду, ні мотивацій до прийняття масштабних викликів, і в будь-якому разі будуть змушені залежати від олігархів.
"Нові лідери" – де-факто це проект по створенню олігархічних маріонеток втемну, тобто так, щоб кожна з цих маріонеток була впевнена, що вона за добро, за перезавантаження влади, за нову Україну. Елементарна рефлексія могла би їм підказати, що вони не уявляють собі складності гри на поразку опозиції і виокремлення їх як нових маріонеток. Це ж азбука рефлексивного управління – неможливо грати проти того, хто платить тобі гроші і наймає на роботу. Хочеш виграти в казино – купи собі казино.
Тобто проект "нові лідери" це відбір нерефлексивних наївно-благородних політиків або цинічно-прагматичних, які давно відрефлексували свою глитайську позицію. До "нових лідерів" немає сенсу апелювати – вони або не відрефлексують апеляції, або зіграють у відданість громаді, розуміючи свою приховану олігархічну спрямованість. Проблема у тому, що серед "нових лідерів" немає не тільки вовкодавів, але навіть і вовків.
Лідерами не стають у грі в телепісочниці. Лідерами стають в реальному житті, де є небезпека втрати не тільки влади та бізнесу, але і свободи та життя. Хто не пройшов ці випробування, не може стати лідером, хай навіть це буде і дуже якісна телепісочниця.
У цього проекту є чудова властивість – його учасники складають список на першочергову люстрацію з позиції громади.
Водночас найбільша змістовна та перспективна гра розгортається в позиції громади. Поступово депресія, апатія та зневіра по мірі наближення до точки вибору в Україні будуть зживатися. Як і окремій людини, суспільству в цілому не властиво довго перебувати у стані депресії. Я думаю, що здорові сили зуміють перебороти свою апатію та зневіру у всьому і у всіх. Неможливо ні в що і нікому не вірити – потрібно вірити хоча б в щось і хоча б в когось.
І саме там, в громадянському суспільстві, можлива найбільш цікава гра. Якщо опозиція не піддасться на деморалізуючі дії влади і зуміє зберегти ясність думки та енергетику дії, саме в цьому тандемі "опозиція-громада" можлива найбільш цікава драматургія з перспективою на перезавантаження країни.
Можливо ми і не встигаємо на мітельшпіль, але на ендшпіль ми в будь-якому разі встигаємо.
Тому найзмістовніші апеляції можуть бути лише до громади.
Громадо, прокидайся! Досить депресувати і поневірятися. Тут без тебе такі справи творяться, що просто жах суцільний.
Громадяни, включайте мізки і ставайте активними.
Не апелюйте до тих, хто вас не чує. Апелюйте до тих, хто здатен вас чути.
Не вибирайте лідерів з пісочниці. Вибирайте тих, хто пройшов важкі випробування.
