Мініатюри Володимира Крутоуса показали в Музеї Осмьоркіна

    Урочисто і в той же час тепло та душевно під звуки козацького маршу у художньо- меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в місті Кропивницькому відкрилася виставка відомого майстра малої пластики Володимира Крутоуса з незвичайною назвою «Мені!». І це не випадково, адже автору виповнилося п’ятдесят років, з яких понад двадцять він професійно займається мистецтвом військово-історичної мініатюри, або як кажуть у колах знавців – солдатиками.

Хтось скаже – ну, це не серйозно, дитяча забавка, при чому тут музей? Та відкривши міжнародний інформаційний ресурс «Вікіпедія», ви дізнаєтеся, що найдавніші фігурки солдатів (близько 2000 року до н. е.) були знайдені в Стародавньому Єгипті у могилі сина фараона Емсаха. Вони зображували легкоозброєного воїна нумідійської піхоти і солдата-єгиптянина в важких обладунках. Схожі солдатики існували в Стародавній Греції і Стародавньому Римі, де в розкопках вчені знаходили солдатиків, зроблених з каменю, дерева, бронзи. У національному музеї Англії зберігаються фігурки римських легіонерів, що датуються третім століттям нашої ери. У середньовіччя солдатиків виготовляли для навчання лицарських дітей і юнаків мистецтву баталій: з їх допомогою почали моделювати на столі дії окремих бойових частин.  Військова гра стала обов’язковим предметом при навчанні спадкоємців європейських престолів. Від ХІХ століття військова мініатюра отримала стандарт, нині він складає 55 мм для пішої фігурки. Більші допускаються як виняток, наприклад, у подарунковому варіанті. Попри крихітні розміри, солдатики потребують неабиякої точності в деталях, за якими можна розрізнити представників різних полків та армій. Ось вам і забавка.
   
Володимир Крутоус народився 28 березня 1969 року у м. Кіровограді (нині Кропивницькому). Закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (Центральноукраїнський національний технічний університет) у 1991 році,  де після закінчення працював викладачем. За фахом - інженер-електромеханік, а за покликанням – митець в широкому значенні цього слова.  Його дитячі передачі «Кукарача», «12 балів», «Засинайка» на обласному телебаченні завжди захоплювали не лише малечу та юнаків, а й дорослих, нині ж він разом зі своєю колежанкою Наталією Устименко керує дитячою кіно-теле-студією «Ку-раж». І весь цей час, за будь-якої можливості, займається дивовижною справою перетворення за допомогою складаного (перочинного) ножика, фарб та власних творчих новацій, старих, нікому не потрібних шматочків пінопласту та гілочок і корінців дерев у вишукані витвори мініатюрного мистецтва, оживляючи сторінки історії.         
   
Він створив понад тисячу робіт, в яких знайшли своє нове втілення образи українського лицарства, починаючи з давніх слов’ян та закінчуючи вояками УНР, солдатів армій Польщі, Туреччини, Франції, герої православного, католицького та протестантського духовенства.
   
Значна частина творів Володимира Крутоуса знаходиться у приватних колекціях в Україні, Данії, Канаді, Німеччині, Норвегії, Польщі, Росії, США. Митець бере активну участь в обласних та всеукраїнських виставках декоративного мистецтва, неодноразово представляв персональні виставки в обласних краєзнавчому та художньому музеях, обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Д.І.Чижевського в Кропивницькому, в Світловодському краєзнавчому музеї, а також в Київському Палаці культури «Україна».  Але експозиція сучасної виставки в музеї Олександра Осмьоркіна особлива, бо головні її герої – козацтво у всіх його проявах.
   
Майже півтори сотні мініатюр із серій: «Українське козацтво», «Військо Запорозьке», «Характерники», «Україночки», «Янголи-охоронці» та «Історична портретна галерея», створених у 2000-2019 роках, розгортають перед глядачем широку картину дивовижного світу нашої героїчної минувшини. Вдивляєшся в образи, створені Володимиром Крутоусом, які заповнили простір музейних виставкових вітрин, й на згадку приходять слова Тараса Шевченка з вірша Іван Підкова:

«Було колись – в Україні
Ревіли гармати.
Було колись – запорожці
вміли панувати …»

У всій величі перед нами з’являються постаті гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Петра Калнишевського, великого просвітника, захисника свободи віри та ремісничих вольностей, творця першої української академії – Петра Могили, за якими виступають образи простих козаків Війська Запорозького, без підтримки яких, навряд чи вона сталася наша всесвітньовідома Києво-Могилянка. Це про них Микола Гоголь в героїчному епосі «Тарас Бульба» писав: «Ціла нація, терпіння якої дійшло до краю, піднялася на помсту за свої потоптані права… Вісім полків, серед яких половина була комонних, половина піших, у червоних, синіх і жовтих жупанах виступали в похід браво і гордовито. Вели їх вісім досвідчених полковників, яким достатньо було моргнути бровою, щоб підігнати чи зупинити це нетерпляче рушення».
   
З рушницями й пістолями, шаблями й мушкетами виступають вони, неначе витанцьовуючи гопака, на роздратування ворогу. Козак–характерник, що приручив вовка і молодий сокольничий, стрілець у засідці й пушкар, який хвацько несе на плечі маленьку гармату, викликаючи асоціацію з високотехнологічним «Джевеліном» - всі вони провідники історії і в той же час сучасності. Бо і нині гримлять гармати, а солдати такі ж молоді хлопці, як і ті, хто протягом минулих століть боронили волю та свободу, виборюючи незалежність України.    
   
А які яскраві жіночі образи берегинь родинного вогнища, що у разі нападу ворога можуть стати на захист, вправно користуючись бойовою зброєю, як робили це дружини козацьких полковників Семена Палія та Івана Нечая, чи славетна Глашка Гулевачівна (Єлизавета Гулевич) - ще одна з засновниць Київського братства, що віддала свої землі для майбутньої академії Петра Могили, або героїня - отаманка народного переказу  «Могила Настина», образ якої доніс до нас запис Дмитра Яворницького, як це відбувається і нині в неоголошеній війні за збереження та відновлення цілісності нашої держави. А ще в старовину за відсутності чоловіків гетьманша мала право вести громадсько-політичну діяльність. Маючи власну печатку, підписувати універсали, тим самим тримаючи у своїх тендітних руках всю повноту влади. В історичних архівах є багато документів, зокрема підписаних першою і третьою дружинами Богдана Хмельницького, Ганною Золотаренко і Ганною Сомківною. Можуть бути жінки й шаленими відьмами й чарівницями, як рішуча Маруся Чурай, щоб не втратити власної гідності та відстояти справедливість.
   
Палкою, природною теплотою приваблювали на відкритті виставки фігурки, виконані з дерева.  Липа, клен, груша, черешня – особливості їхньої фактури та кольору заворожують майстра і цю дивовижу єства він дарує нам, залишаючи дерево непокритим ніякими барвниками, зазначаючи, що робить він це принципово.
   
А й дійсно, навіщо фарбувати ангелів? Мене особливо захопила ідея народжених фантазією Володимира Крутоуса образів янголів-охоронців, таких собі козаків з крилами, що й у світі невидимому залишаються оборонцями культурної індивідуальності своїх предків – співають пісень, курять люльку, міцно тримають меча і завжди готові до бою, навіть граючи на бандурі.
   
Цікавим доповненням виставки стали кольорові фото Володимира Крутоуса різних років, що презентують його на виставках декоративного мистецтва та під час роботи на телебаченні, а також інсталяція «Майстерня митця» з предметів творчої праці та інших матеріалів, які використовуються ним під час створення мініатюр.
   
Зазначу, твори презентовані на виставці виготовлені в єдиному екземплярі в масштабі 1:23. При їх створенні майстер вивчав багато історичних документальних матеріалів та досліджень, недаремно ж він є членом Українського геральдичного товариства. Особливо нині його цікавлять українські прапори, тому своїх бунчужних прапороносців він виставив окремою групою біля книги відгуків, яку відразу стали заповнювати словами вдячності та захоплення шанувальники його таланту, яких було досить багато, як каже народне прислів’я - «яблуку було ніде впасти».
   
Своєрідним сюрпризом для всіх під час відкриття виставки став показ відеосюжетів про творче захоплення Володимира Крутоуса, які у свій час демонструвалися не лише на обласному, а й на всеукраїнських телеканалах.
   
Музей Осмьоркіна також приготував ювіляру особливий дарунок – відеопрезентацію про його творчість, музичним лейтмотивом якої став знаменитий «Запорозький марш», написаний бандуристом Євгеном Адамцевичем й уперше публічно виконаний ним п’ятдесят років тому в 1969 році на концерті в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка, а нині відомий нам в обробці та оркестровці диригента Державного оркестру народних інструментів Віктора Гуцала. Ось такі історичні та ментальні співпадіння.
   
А ще з ювілеєм і відкриттям персональної виставки Володимира Крутоуса вітали голова обласного відділення Українського геральдичного товариства заслужений архітектор України Віталій Кривенко, координатор обласного осередку Національної Спілки майстрів народного мистецтва України заслужений майстер народної творчості України Олександра Пренко, провідний методист декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва обласного центру народної творчості Наталія Демехова. Вітання звучали від міського управління культури і туризму, колективу обласного художнього музею, колег-журналістів, митців та юних вихованців. А винуватець урочистостей з задоволенням роздавав автографи на буклеті виставки, підготовленому музеєм.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

Буклет персональної виставки мініатюр Володимира Крутоуса «Мені!»

Митець Володимир Крутоус

Під час відкриття виставки

Фрагменти експозиції виставки

Володимир Крутоус Серії «Українське козацтво», «Військо Запорозьке» 2017-2019 Пінопласт, різьблення Висота – 8-11 (см)

Володимир Крутоус Серія «Янголи-охоронці» 2015-2019 Дерево, різьблення Висота – 5 (см)