Україна ще Європа? Не можна бути посередником між добром і злом

Польський Сейм засудив жорстоке насильство, масові репресії і фальсифікацію на виборах у Білорусі. Ось так прямо, без дипломатичних викрутасів та полутонів.

Без фігового листочка Зеленського "ексцеси" (што?) та звернення до "колег" (хто там колега Зеленського у Білорусі? Диктатор?)

А що ж наша Рада?

Закінчується робочий тиждень, а там – тиша. Лише заяви окремих політичних сил, окремих нардепів.

Як інституція Рада неспроможна до рішучих та незалежних дій. Привіт великому спікеру Разумкову. Пітляє між краплинами, як Кравчук у 91-му під час ГКЧП у Москві.

Ось сьогодні наш спікер порожні пляшки у Чернігові роздивлявся. Рівень!



Мовчить не лише Разумков. Досі ані пари з вуст Тимошенко. Відмовчується, як у 2008-му з Грузією. Літо, відпустка, медведчуківські телеканали виветрили з думок усі "ідеали Майдану"...

Цікавий ще один персонаж з Ради. Олексій Гончаренко. Одесит у понеділок чи не весь ефір Прямого каналу зайняв розповідями про постанову Ради про невизнання виборів в Білорусі. Потім пройшовся по іншим телеканалам зі своєю ініціативою. А от до роботи якось не дійшов. Тиждень закінчується, а обіцяна постанова не зареєстрована. Хайповик звичайний. (Проект постанови з'явився на сайті 14 серпня вже після написання тексту, але без всіх документів в електроному вигляді)

І от дивлюсь на це вже який день і запитуюсь: а Україна точно ще Європа?

То чому реакція української влади така сіра на фоні європейських сусідів Білорусі?

Кажуть, що не варто робити різких заяв, що така "виважена" позиція дозволить стати посередником у конфлікті.

Але ні. Нафік з такою позицією.

Бути між крапельками, десь між демократією та диктатурою, між Європою та Росією, між білорусами та Лукашенком – це не для нашої країни.

Просто не можна ставати посередником між добром та злом.



Треба обирати сторону. Поки вона не програла, поки її не знищили. Якщо ми на тій стороні, про яку я думаю...