Ефективне повернення чи чорна діра для вкрадених активів від Слуг народу?
У травні парламент проголосував у першому читанні законопроєкт N3304, який, за словами авторів, покликаний нарешті повернути злочинно виведені з України мільярди.
Картинка, окреслена депутатами, виглядає казково і звабливо: українські правоохоронні органи залучать собі на допомогу найкращих іноземних юристів, які розпочнуть судові процеси за кордоном, де були виявлені злочинні активи українського походження.
Головне – це не коштуватиме державному бюджету ні копійки, бо фінансуватимуть роботу іноземних юристів спеціальні інвестиційні фонди, так звані, litigation funds. Ці фонди вкладатимуть свої гроші на роботу своїх же висококваліфікованих юристів, а потім, у разі успішного повернення в Україну активів, отримають відсоток. Ми запроваджуємо в Україні кращу світову практику і нічого не втрачаємо.
Окреслені перспективи виглядають космічно, тому важливо їх фахово звірити під лупою з текстом запропонованого законопроекту.
Тільки іноземні юристи та поважні фандери з Британії?
Згідно з ч.2 ст.26 законопроєкту задля цілей повернення активів надаються нові повноваження Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі АРМА), зокрема право:
"2) укладати цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами (юридичними радниками) щодо представництва і захисту прав та інтересів України в закордонних юрисдикційних органах;
3) укладати угоди з суб'єктами господарювання, створеними та зареєстрованими за законодавством України або законодавством іноземних держав, про надання ними послуг з повного фінансування заходів, необхідних для виконання завдань, визначених у частині першій цієї статті з подальшою їх оплатою за рахунок частини активів, що були фактично повернуті в Україну".
З цих норм випливає те, що фінансувати юристів-радників для судових процесів за кордоном зможуть не тільки поважні відомі іноземні фонди, а і українські компанії. Окремі угоди АРМА укладатиме з юридичними радниками, котрі здійснюватимуть правове представництво в іноземних юрисдикціях.
Немає гарантій, що саме іноземні високопрофесійні та доброчесні юристи будуть обрані такими радниками. Законопроєкт скромно замовчує, яка буде процедура та критерії відбору і фандерів, і радників – всі деталі має розробити в підзаконних актах Кабмін.
На практиці це означатиме, що за бажанням керівника АРМА замість крутих іноземних юристів та поважних британських інвесткомпаній-litigation funds, право представляти інтереси держави Україна в іноземних судах зможуть отримати кіпрські лижні інструктори, яких фінансуватимуть українські олігархи.
Так само за положеннями законопроєкту представляти інтереси держави Україна зможуть і українські юридичні компанії, наприклад, підконтрольні фігурантам кримінальних справ щодо виведення таких активів. Навряд, такі компанії будуть дуже опікуватися своєю репутацією та авторитетом. Жодних запобіжників, які би попередили такий сценарій, в законопроєкті немає.
Законопроєкт також не прояснює, яким чином визначатиметься відсоток гонорару радникам та фандерам від повернутої з-за кордону суми грошей. Це також відкриває широке поле для можливих зловживань та вкладає його в руки керівника АРМА. При чому керівника АРМА ймовірно обиратиме в найближчі місяці дуже сумнівної репутації комісія, погоджена антикорупційним комітетом Верховної Ради.
Важливим юридичним нюансом у всій цій конструкції є те, що АРМА навіть не правоохоронний орган, тобто не має повноважень збирати докази злочинності активів в рамках кримінальних проваджень. Агентство створене та діє як допоміжний орган для прокурорів та слідчих – і за їхнім запитом здійснює розшук активів та управляє арештованим майном.
Однак проєкт перетворює агентство на самостійного гравця і повноцінну сторону процесу. При чому профільну функцію управління майном АРМА за 3 роки свого існування провалило, не раз вляпавшись в корупційний скандал. Як агенству, котре не спромоглося організувати ефективне управління навіть Межигірям, яке у нас перед носом, можна доручати ювелірний інструмент представництва інтересів держави в іноземних судах?
Ми ж нічого не втрачаємо, бо не платимо з бюджету!
Насправді, на кону стоять величезні ризики і законопроєкт може значно ускладнити процедуру повернення злочинних активів та притягнення до кримінальної відповідальності топ посадовців й олігархів.
Після прийняття такого проєкту на практиці виникне безліч ситуацій, де залученим за невизначеними процедурами юристам доведеться приймати конкретні рішення під час судових процесів. Ці рішення можуть взагалі не узгоджуватися з інтересами держави. Наприклад, залучені юристи можуть вирішити в такій цивільній справі укласти мирову угоду з відповідачем-олігархом, за якою обсяг активів, що повертаються Україні буде значно зменшено. Це унеможливить в подальшому конфіскацію, а держава після оплати роботи таких "помічників" залишиться з нічим.
Автори проєкту зовсім не враховують випадків, коли у справі, окрім держави, є конкретний потерпілий від злочинних дій – державна компанія, наприклад Нафтогаз, або той же Приватбанк, чи будь яка фізична або ж юридична особа, які понесли збитки. З прийнятим законопроєкту у такому вигляді на практиці виникатиме конфлікт між претензіями держави і потерпілого.
Зараз в Україні потерпілі можуть подавати цивільний позов в рамках кримінального процесу, який вирішується одночасно з кримінальною справою. Але автори вбачають за доцільне ініціювати цивільні процеси за кордоном окремо від кримінальних справ в Україні – отже у кожному випадку бачення потерпілого, прокурора, АРМА і юридичного радника може бути різним щодо розміру збитків, перспектив справи та інших деталей. Як наслідок, такий процес за кордоном окремо від кримінального провадження можуть стати наглядним прикладом байки про лебедя, щуку і рака. Врешті, від справи не виграє ніхто.
І головне, для того, щоб розпочати такий процес агенство, а з ним і сумнівні радники, зможуть отримати доступ до доказів, зібраних у кримінальному провадженні. Як гарантувати при цьому нерозголошення цієї інформації? Ці питання у проєкті також не розкриваються.
Повернення активів отриманих злочинним шляхом дійсно не простий процес і навіть у Західних юрисдикціях, як то у США, Італії чи Великій Британії, правоохоронці витрачають подекуди десятки років, аби забезпечити його. Це кропітка і надважка праця. Водночас, ми в Україні досі не навчилися використовувати вже існуючі базові інструменти у вигляді конфіскації за вироком суду.
Нещодавно в Україні з'явився новий інструмент "цивільної конфіскації" необґрунтованих активів чиновників, який має запрацювати в найближчі роки. Все це вже впроваджено і ми маємо відчути результати з першими вироками Вищого антикорупційного суду.
Натомість, непродумані ініціативи з повернення активів, які обіцяють казкові легкі результати, у підсумку можуть невідворотно нашкодити і навпаки назавжди забрати в нас шанс на повернення активів, які сьогодні є предметом слідства правоохоронців.
