Будапештський меморандум: історія першого політичного програшу Незалежної України
Сьогодні річниця Будапештського меморандуму – першої української зовнішньополітичної капітуляції.
Його підписали 5 грудня 1994 р. на саміті ОБСЄ. США, Великобританія та РФ схвалили приєднання України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", зобов'язуючись при цьому поважати її незалежність та "наявні кордони".
Тоді наші "партнери" свідомо ввели в оману українських дипломатів (або ті, зачаровані іноземними президентами-підписантами, пропустили ключову річ). В англійському варіанті тексту щодо безпеки України використано слово "assurances". Його переклад українською звучить як "запевнення", "обіцянки", а не "гарантії". Таким чином ми розміняли третій у світі ядерний потенціал на "запевнення".
Меморандум підписував від нашої держави вже Кучма як Президент України, але основи для ядерного роззброєння заклав саме Кравчук.
Вони обидва відповідальні за цей злочин перед Державою і Нацією. Символічно, що після участі в організації першої капітуляції, вони обидва стали активними учасниками й в сумнівному для України Мінському процесі.
У 2020 р. в розпал дискусій про наслідки Будапештського меморандуму для України, Кравчук запропонував розглянути можливість створення фонду відновлення Донбасу з незрозумілими джерелами фінансування за рахунок міфічних компенсацій: "Почнемо з Будапештського меморандуму. Україна тоді склала ядерну зброю, 175 ракет. На кожній ракеті стояло по 5 боєголовок, загалом – більше 1 000. Кожна шахта коштувала 1 млрд доларів, тих доларів, зараз це близько 300 млрд".
Кравчук запізнився зі своїми пропозиціями на 17-18 років – під час перемовин на початку 90-х треба було відстоювати цю позицію, а не просувати її на сміх людям сьогодні.
Окрім того, саме за Кравчука відбувалися непоодинокі випадки неконтрольованого та незаконного переміщення озброєння, боєприпасів, військової техніки та майна ЗСУ до Російської Федерації.
Один із них стався за два роки до Меморандуму. Шостого травня 1992 року в Росію вивезли 2 883 тактичних ядерних зарядів за так звану "компенсацію".
За висновками Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яку проводили щодо фактів розкрадання в ЗСУ та підриву обороноздатності держави у період з 2004-2017 рр., базис і систему руйнації та розкрадання ЗСУ створили за часів президентства Кравчука у 1991-1994 рр.
Сьогодні впевнено можна казати: добровільна здача ядерної зброї за папірець була помилкою.
Що далі?
Україна має ініціювати Будапештський формат перемовин щодо деокупації окупованих територій і вийти з Мінського формату, який давно втратив свій сенс.
Ми маємо чітко поставити перед державами-підписантами Будапештського меморандуму вимогу впровадження дієвих санкцій проти РФ (наприклад відключення її від банківської системи SWIFT чи повну заборону на імпорт російських товарів) або ж надати Україні летальне озброєння та союзницькі гарантії для самостійної деокупації окупованих територій.
Якщо ж у відповідь ми отримуємо чергові "запевнення" – варто розпочинати відновлення ядерного потенціалу України.
Міжконтинентальні ракети з ядерними боєголовками нам не потрібні – цілком вистачить РСМД. Адже наш ворог не за океаном, а під боком.
Історія з Будапештським меморандумом вчить нас, що насправді сила є опорою для права, а не навпаки.
