ОБРАЗА НА СЕБЕ
Чому ситуацію з Аркадієм Б. не сприйняти так, як вона є: безпековими структурами проведена успішна операція імітації злочину заради розкриття замовників.
Чому ті, хто повірив в імітацію та написали гори постів, мають почувати себе обманутими?
Одні – обмануті у кращих почуттях співчувальників трагедії людини, трагедії, що виявилась несправжньою.
Другі – обмануті у власній, ще раз ними підтвердженій, недовіри до влади, яка на цей раз виявилась успішною.
Треті – заскочені тим, що були примушені зайвий раз дарма захищати владу від #зради задля #перемоги.
Четверті – ображені самою ситуацією, яка, немовби, виправдовуює неміч державних органів викрити такі самі попередні злочини.
П'яті – які вже приготувалась до підвищеного захисту прав журналістів в Україні, вимушені вимагати роз'яснень від влади про необхідність такої імітації.
Всі ці почуваються ображеними. Навіть радіючи живому учаснику драми.
Але ніхто не сказав, у чому ж головна причина такої різноманітної образи, яка, насправді, відома всім.
Це простий факт, що інколи влада, яка втратила великий шмат довіри, може бути ефективною. Що інколи у суспільствах, у яких вбивають журналістів, здатні викрити вбивць.
Тобто у нас забирають два простих рішення – на вибір. Або – все погано, отже погано. Або – нехай погано, але у цих умовах це найкраще.
І ми образились.
Набагато складніше, не піддаючись масовому усередненню, вміти сказати події – це добре. Незважаючі на загальне відчуття не доброго.
І не ображатись, оскільки ця образа лише на себе, усередненого.
