Про три професії.
Більше десяти років поспіль, починаючи з президентських виборів-2009, на тисячах зустрічів та ефірів я говорив про "три професії" і намагався усіх нас переконати:
ВЧИТЕЛЬ, ЛІКАР і СОЛДАТ – саме від них насамперед залежить майбутнє країни. Саме вони гарантують безпеку, культурний рівень, моральне і фізичне здоров'я нації. Або – не гарантують, якщо держава про них не дбає.
Українська держава – не дбала. Роками, десятиліттями не дбала. Оплата праці для цих трьох категорій має бути завжди вищою за середню зарплату в країні, принаймні на 15-20% – натомість, вона була завжди нижчою.
Держава схаменулася вперше у 2014-му, коли спалахнула війна – і почала дбати про СОЛДАТА, бо не було кому, в чому і з чим іти в окопи, рятувати країну.
Держава схаменулася вдруге у 2020-му, коли спалахнула пандемія – і почала дбати про ЛІКАРЯ, бо не було кому, в чому і з чим іти в ізолятор до хворих, рятувати людей.
Держава ще не схаменулася і не почала дбати про ВЧИТЕЛЯ – хоча і батьки, і діти, та й самі вчителі, вже відчули, особливо під час карантину, наскільки відсталою і неадекватною потребам країни є нинішня система освіти.
Нам потрібні не імпульси уваги і турботи про "три професії", коли спалахне лихо, а системна копітка робота на цих трьох напрямах, на стратегічну перспективу.
І гідна зарплата – то лише один фактор, хоч він і дуже важливий. Новітні технології, техніка і обладнання, матеріальне і методичне забезпечення, індустріальна база, високі професійні й етичні стандарти – цим треба займатися державі. Бо це її, держави, відповідальність.
І починати треба якомога швидше! Бо вкладені навіть великі кошти не дадуть ефекту сьогодні чи завтра – якісно новий результат зможемо побачити лише через 7-10 років.
Якби тоді, ще у 2009-му, мене почули й підтримали – ми з Вами цей якісно новий результат уже б побачили. Нехай із запізненням, але саме життя змусить нас подбати про "три професії", я в цьому впевнений.
