Правозахисна організація Human Rights Watch попереджає, що переможець президентських виборів в Україні муситиме вирішувати цілу низку проблем із правами людини – від злочинів на ґрунті ненависті до меншин до труднощів і дискримінації, яких зазнають вимушені переселенці.
«Переможець президентських виборів в Україні має підготуватися, щоб вирішити широку низку питань із правами людини, – наголошує заступник директора підрозділу правозахисної організації з питань Європи і Середньої Азії Рейчел Денбер. – Вирішення цих питань вкрай важливе для того, щоб гарантувати майбутнє України як держави, що дотримується прав людини.
Правозахисники згадують про те, що свобода висловлення в Україні перебуває під тиском, на журналістів чиняться фізичні напади, декому з іноземних журналістів, які, за словами HRW, критикували Україну, заборонили в’їзд. Зростає число нападів на протикорупційних активістів, злочинів на ґрунті ненависті, а також нападів ультраправих на захисників прав жіноцтва, демонстрації ЛГБТ-спільноти і ромські громади, і вони не розслідуються дієво.
Крім того, люди, які живуть біля зони конфлікту на сході України, постають перед загрозами їхньому здоров’ю і безпеці. Чимало старших людей вимушені перетинати лінію контакту між територіями, які контролюють, за словами правозахисників, «підтримувані Росією збройні угруповання», і рештою країни, щоб отримати доступ до соціальних послуг і забрати пенсії. При цьому вони змушені вистоювати довгі черги з недостатніми санітарними і медичними можливостями і без можливості сховатися від сильної спеки чи холоду.
Які проблеми бачать в Україні правозахисники
У Human Rights Watch підготували широкий огляд таких правозахисних питань, які, за словами організації, в перебігу президентських перегонів не відіграють у передвиборчій кампанії значної ролі, але дістануться переможцеві, що муситиме вирішувати їх.
Це, зокрема, той факт, що активісти, представники меншин і журналісти стають частими жертвами нападів в Україні. І Управління верховного комісара ООН із прав людини, і Human Rights Watch документують зростання числа нападів із боку ультраправих радикальних груп, за які нападників рідко притягають до відповідальності.
В Україні також посилилися намагання обмежити свободу висловлювання, зокрема свободу преси. Український Інститут масової інформації зареєстрував за 2018 рік 235 порушень свободи преси, таких, як погрози, залякування і фізичні напад. А вже в березні цього року зазнали нападу посадових осіб журналісти Української служби Радіо Свобода, коли вони брали інтерв’ю.
Також у березні Україна не впустила австрійського журналіста, який, як стверджують правозахисники, «критикував українську владу». А в жовтні минулого року парламент України, як стверджують у Human Rights Watch, «схвалив санкції», серед яких замороження активів і припинення ліцензій, щодо компаній, які пов’язані з двома великими телекомпаніями, заявляючи, як пишуть у HRW, що проросійський ухил цих каналів підриває суверенітет України.
Крім того, закон, ухвалений у березні 2017 року, вимагає від активістів і журналістів, які розслідують корупцію, публічно декларувати свої статки, а українські суди надавали слідству доступ до даних щодо мобільного телефона журналістки програми «Схеми» Наталки Седлецької і до внутрішньої документації одного журналу, які розслідували корупційні справи.
Іще одна проблема – насильство щодо активістів в Україні. Активіста захисту довкілля, який вів кампанію проти забруднення місцевої річки, знайшли повішеним, в Одесі стріляли в антикорупційного активіста, в листопаді минулого року від травм через напад із кислотою померла Катерина Гандзюк, яку правозахисники назвали «антикорупційною активісткою». Регулярних погроз із боку «ультраправих активістів» (так у тексті) зазнають меншини: минулого року в Києві та інших містах зазнали насильницьких нападів захисники прав жіноцтва, демонстрантам за права ЛГБТ в менших українських містах бракувало достатнього захисту поліції, а ультранаціоналісти нападали на табори ромів, убивши принаймні одну людину і ще кількох поранивши.
Міжнародні правозахисні організації заявляли, що Україна має ретельно розслідувати ці злочини і покарати відповідальних, але влада не здійснила дієвих розслідувань чи покарань.
До того ж ультраправі націоналістичні групи далі роблять свою присутність помітною в Україні. Кілька, як пишуть у HRW, таких груп, деякі з яких відкрито брали участь у нападах на представників меншин, були офіційно зареєстровані як спостерігачі на виборах.
Окремі проблеми на сході
Окрема група порушень пов’язана з конфліктом на сході України – так правозахисники називають становище на окупованій частині Донбасу. Зокрема, Human Rights Watch і українські правозахисні організації документують труднощі для старших людей та інвалідів при перетині лінії фронту: в пунктах перетину є лише обмежені санітарні й медичні можливості, немає можливості сховатися від сильної спеки чи холоду, що ще ускладнює становище тих, хто змушений регулярно стояти в довгих чергах.
Як зазначають правозахисники, близько половини від мільйона осіб, які щомісяця перетинають лінію контакту, становлять літні люди, багато з яких мусять робити такі подорожі, щоб отримати пенсії. Україна вимагає від пенсіонерів із окупованих частин сходу України реєструватися як внутрішньо переміщені особи на адресах на підконтрольній урядові території – на думку правозахисників, це дискримінаційна норма, що спричиняє зайві труднощі і може призводити до необґрунтованого позбавлення права на пенсію. Незважаючи на нещодавнє рішення Верховного суду, який заборонив органам влади здійснювати випадкові перевірки вдома, щоб викреслювати зі списків тих, хто відсутній за зареєстрованою адресою, правозахисники кажуть, що ця практика триває далі безкарно, заявили в HRW.
Що ж до президентських виборів, то, як стверджують правозахисники з HRW, майже половина переселенців, опитаних Міжнародною організацією міграції, заявила, що голосувати не планує: 37 відсотків через те, що думають, ніби не мають права голосувати, ще 12 відсотків – бо не знають, як їм це зробити (у цитованому звіті МОМ насправді наведені інші числа: не збираються голосувати 33 відсотки опитаних, а вже серед тих, хто не збирається, 37 відсотків із них назвали як причину «як ВПО, я не маю права голосу», ще 12 відсотків – «я не знаю, як голосувати в місці переміщення» – ред.). Також, за даними українських досліджень, станом на початок березня лише чотири відсотки внутрішньо переміщених осіб зареєструвалися для участі у виборах, порівняно з прогнозованою пересічною явкою приблизно в 68 відсотків.
Кандидати майже не бачать проблеми
Тим часом права людини не є серед важливих пунктів програм провідних кандидатів. Більшість їх обіцяє боротися з корупцією, але, крім згадок про справу Катерини Гандзюк, мало хто обіцяв якісь системні зміни для кращого захисту активістів. Права ЛГБТ-людей, жінок і ромів, проблеми насильства, мотивованого ненавистю, взагалі переважно й не згадуються.
Дехто з кандидатів голосніше говорив про права переселенців. Юлія Тимошенко обіцяла відбудувати зруйноване майно на сході України і гарантувати переселенцям житло і роботу, виборча платформа Анатолія Гриценка обіцяє їм легший доступ до кредитів і працевлаштування. Політики з півдня і сходу України, такі, як Юрій Бойко і Сергій Тарута, обіцяли відшкодування тим, хто втратив майно під час війни, і менші обмеження в доступі до пенсій і пільг для тих, хто живе на окупованій території, зазначають у Human Rights Watch.
Над матеріалом працював Сергій Драчук
ТАКОЖ НА ТЕМУ ВИБОРІВ-2019:
Синод ПЦУ: «Оцінюйте кандидатів не за обіцянками, а за плодами їхніх справ»
Війна і вибори-2019. Українці мають обрати Верховного головнокомандувача ЗСУ
Росія кинула сотні мільйонів доларів, щоб зірвати вибори в Україні
Як голосують українці. Сім карт, які пояснюють вибори президента
