Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - судді Мороз Л.Л.,
суддів: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І.
секретаря судового засідання - Шосенко К.М.
представника позивача - ОСОБА_1., ОСОБА_2,
представника відповідача - Шумар В.Ю.,
представника третьої особи - Ліходій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу № 800/529/16
за позовною заявою ОСОБА_3 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIII "Про звільнення судді", -
29 вересня 2016 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Кравця Ростислава Юрійовича направив до Вищого адміністративного суду України позов, у якому, з урахуванням уточнень, просить визнати незаконною та скасувати постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIII "Про звільнення судді", якою позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
Судом до участі у справі в якості третьої особи залучено Вищу раду правосуддя.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України та на підставі Закону № 2147-VIII справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В обґрунтування своїх вимог представник позивача вказував, що відповідачем під час ухвалення оскаржуваного рішення було порушено процедуру її прийняття, а саме порушено частину восьму статті 19, статтю 25 Регламенту Верховної Ради України. Окрім того, зазначено, що ВР України порушила ч. 5 ст. 216-1 Регламенту, оскільки не повідомила позивача про проведення позачергового пленарного засідання парламенту щодо розгляду питання про його звільнення за три дні та не перенесла розгляд у зв'язку з першою неявкою позивача та прийняла рішення з порушенням ч. 4 цієї статті.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду заперечення на позовну заяву, а також відзив, в яких просив залишити позовну заяву без задоволення. Відповідач вказує на те, що 27 вересня 2016 року прес-служба Апарату Верховної Ради України на сайті Верховної Ради України розмістила інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання щодо їх звільнення, у тому числі ОСОБА_3. Урядовою телеграмою від 27 вересня 2016 року позивача повідомлено, що на позачерговому засіданні Верховної Ради України, яке відбудеться 27 вересня 2016 року, розглядатиметься подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_3 з посади судді у зв'язку з порушенням присяги. Тому відповідач вважає, що зазначене питання могло бути розглянуто в стислі строки і за відсутності ОСОБА_3. За прийняття рішення щодо звільнення позивача свої голоси віддали 226 народних депутатів України. Рішення прийнято відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України та оформлено відповідною Постановою Верховної Ради України. Вважає, що приймаючи оскаржувану постанову Верховною Радою України було дотримано процедуру звільнення позивача з посади судді.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази у справі, Суд встановив такі обставини.
Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 25 жовтня 1994 року № 32 ОСОБА_3 обрано на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва.
Постановою Верховної Ради України від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV ОСОБА_3 обрано на посаду судді безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2757-VI ОСОБА_3 обрано на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.
На підставі висновку Вищої ради юстиції про обґрунтованість висновку ТСК з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 10 червня 2015 року № 57/02-15 Вища рада юстиції 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.
08 червня 2016 року Вищою радою юстиції до Верховної Ради України направлено подання № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема, ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги.
Президент України, відповідно до частини другої статті 83 Конституції України, звернувся до Голови ВР України з вимогою скликання не пізніше 29 вересня 2016 року позачергового пленарного засідання ВР України та визначив, що до порядку денного необхідно включити розгляд питання про звільнення суддів, оскільки дана обставина може негативно позначитись на функціонуванні судової системи та проведенні судової реформи. Дана вимога оформлена листом.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України Парубія А.В. від 27 вересня 2016 року № 352 на вимогу Президента України про скликання позачергового пленарного засідання ВРУ восьмого скликання та відповідно до ч. 8 ст. 19 Регламенту прийнято рішення про скликання позачергового пленарного засідання восьмого скликання на 10 годину 00 хвилин 29 вересня 2016 року, на якому буде розглянуто питання про звільнення суддів, зокрема, ОСОБА_3.
Відповідно до вказаного розпорядження 27 вересня 2016 року о 19 годині 15 хвилин Прес-служба Апарату ВРУ розмістила на офіційному вебсайті ВРУ інформацію із запрошенням для участі суддів у розгляді на пленарному засіданні питання про їх звільнення, у тому числі позивача.
28 вересня 2016 року ВРУ направила урядову телеграму на адресу Апеляційного суду м. Києва, якою повідомила ОСОБА_3 про розгляд питання щодо його звільнення з посади судді на позачерговому засіданні ВРУ 29 вересня 2016 року. Вказана телеграма вручена уповноваженому на прийом кореспонденції суду 28 вересня 2016 року о 12-15 год.
29 вересня 2016 року ВРУ прийняла постанову № 1627-VIII про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду м. Києва відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України у зв'язку з порушенням ним присяги судді. За результатами голосування вказану постанову підтримали 226 народних депутатів.
Не погодившись із таким рішенням ВРУ, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Порядок призначення та звільнення суддів визначається Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Згідно п. 1 ст. 131 Конституції України в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до статті 111 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон № 2453-VI; діяв на момент виникнення спірних правовідносин) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Частинами 3, 5 ст. 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
Суд зазначає, що рішення Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 було оскаржено до суду.
Так, Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року позовні вимоги задовольнив. Визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 в частині внесення подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду м. Києва. Постановою від 22 листопада 2016 року Верховний Суд України постанову Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року скасував, а справу передав на новий розгляд до цього суду.
За результатами нового розгляду рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Визнано нечинним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 31 березня 2016 року в частині внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді. В іншій частині позову відмовлено. Проте, постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в решті залишено без змін.
Порядок підготовки і проведення сесій ВРУ, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ визначає Регламент.
Частинами 3, 4 ст. 216-1 Регламенту передбачено, що подання про звільнення судді, обраного безстроково, вноситься до ВРУ Вищою радою юстиції. Обговорення питання про звільнення судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з оголошення головуючим подання Вищої ради юстиції.
Після доповіді суддя, питання стосовно якого розглядається, має право на виступ.
При звільненні судді на підставі п. 4, 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України присутність судді є обов'язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, на засідання Верховної Ради, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.
Кожний народний депутат має право ставити запитання доповідачу та безпосередньо судді чи його представнику, висловлювати свою думку, надавати письмові матеріали.
За наявності зауважень до подання про звільнення судді, що потребують додаткової перевірки органом, що вніс таке подання, голосування щодо звільнення судді не проводиться. Повторний розгляд такого подання здійснюється за умов перевірки органом, що вніс подання, обставин, щодо яких висловлено зауваження, і повідомлення цим органом про результати такої перевірки та невідкликання внесеного подання.
Рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою ВРУ. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених п. 4, 5, 6 ч. 5 ст. 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.
Отже, оголошення подання про звільнення судді, доповідь, обговорення, виступ судді або/та його представника, запитання до них народних депутатів, не голосування у разі наявності зауважень до подання - це стадії прийняття відповідного рішення парламентом. Задля забезпечення критерію обґрунтованості рішення відповідач має ретельно досліджувати наявні матеріали, може збирати додаткові документи, пояснення осіб тощо.
Крім того, критерій щодо прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. ВРУ, як орган державної влади, зобов'язана застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо, якщо воно матиме несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження.
Як установлено, повідомлення ОСОБА_3 про проведення засідання ВРУ (призначене на 29 вересня 2016 року) здійснювалось урядовою телеграмою від 28 вересня 2016 року, адресованою за місцем роботи ОСОБА_3. Проте, таке повідомлення не є належним, оскільки у цей час ОСОБА_3 перебував у відпустці, а саме з 26 вересня 2016 року по 03 жовтня 2016 року (наказ від 12 вересня 2016 року № 1183). При цьому, з 24 вересня 2016 року по 29 вересня 2016 року ОСОБА_3 знаходився за кордоном (дані паспорту для виїзду закордон).
Також, після отримання урядової телеграми 28 вересня 2016 року уповноважений представник ОСОБА_3 29 вересня 2016 року звернувся із заявою до Голови ВРУ з проханням не виносити на голосування його питання, оскільки Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 в частині внесення подання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Апеляційного суду м. Києва. Заявник також звертав увагу, що присутність судді у цьому випадку є обов'язковою, а про розгляд його питання необхідно повідомляти не менш, ніж за три дні.
Однак, попри інформацію представника позивача, розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_3 все ж відбувся і завершився прийняттям оскарженої постанови ВРУ.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".
Сторони повинні мати можливість висловити свої аргументи під час публічного слухання справи. Право на змагальний процес означає можливість для сторін знати та висловити свої міркування щодо усіх наданих у справі доказів чи пояснень (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1993 року у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87).
Обґрунтовуючи свою позицію, ВРУ зазначає про належне повідомлення позивача про розгляд питання про його звільнення, враховуючи що 27 вересня 2016 року на офіційному веб-сайті ВРУ опубліковано розпорядження Голови ВРУ від 27 вересня 2016 року № 352 про скликання 29 вересня 2016 року позачергового засідання Верховної Ради України, на якому розглядатимуться питання про звільнення суддів, у тому числі ОСОБА_3, а тому, на думку відповідача, підстав для перенесення розгляду цього питання не було.
Суд вважає такі аргументи скаржника необґрунтованими, оскільки Закон зобов'язує ВРУ повідомити суддю про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Оприлюднення такого розпорядження на офіційному веб-сайті свідчить про дотримання відповідачем вимог щодо оприлюднення певної інформації та висвітлення своєї діяльності, однак не може бути доказом того, що позивача було повідомлено про дату та час розгляду питання про його звільнення.
З цього приводу, суд також вважає за необхідне звернути увагу на таке.
ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість іхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74).
У рішенні від 19 січня 2017 року у справі "Куликов проти України" ЄСПЛ визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та неупередженості під час звільнення заявників з посад суддів національних судів. Зокрема, у вказаній справі Європейський суд, розглядаючи скарги заявників за ст. 6 Конвенції, послався на свої висновки у справі "Олександр Волков проти України", у якій зазначив, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості.
У рішенні ЄСПЛ від 27 травня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) у пункті 87 зазначив, що трудові спори між державними службовцями та державою можуть бути поза межами цивільного аспекту ст. 6 Конвенції за умови виконання двох сукупних умов. По-перше, держава у своєму законодавстві повинна чітко виключити можливість доступу до суду для відповідних посад або категорій працівників, про яких йдеться. По-друге, таке виключення повинно бути виправдане об'єктивними підставами в інтересах держави (див. рішення у справі " Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії" (Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [ВП], заява № 63235/00, п. 62, ECHR 2007-IV)".
Пунктом 88 даного рішення встановлено, що у контексті першої умови Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі " Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування ст. 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру ті інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05, 20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності ст. 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), п. 72)".
Відповідно до п. 90 цього рішення, Судом встановлено, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов'язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду.
У п. 143 зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ""Дія-97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.
Таким чином, невиконання ВРУ вимог ч. 5 ст. 216-1 Регламенту про обов'язкове повідомлення позивача про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про його звільнення, не пізніше ніж за три дні до дня засідання, та прийняття ВРУ оскаржуваного рішення за відсутності позивача призвело до порушення його права на участь у процесі прийняття відповідного рішення.
Такий висновок також зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року (Справа № 800/606/16 (П/9901/247/18), провадження № 11-711заі18).
Крім того, у позові вказано, що відповідачем було порушено вимоги Регламенту в частині особистого голосування на вищезазначеному позачерговому пленарному засіданні народними депутатами, оскільки, на думку позивача, за його звільнення голосували народні депутати, які фактично були відсутні.
Суд вважає обґрунтованими вказані доводи позивача та не може погодитись із доводами відповідача відносно того, що за прийняття рішення щодо звільнення позивача свої голоси віддали 226 народних депутатів України, а рішення прийнято відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Так, відповідно до статті 37 Регламенту рішення Верховної Ради приймаються відкритим або таємним голосуванням у порядку, визначеному цим Регламентом (статті 47-50). Відкрите голосування здійснюється: 1) кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата.
Згідно зі статтею 44 Регламенту голосування при прийнятті рішень Верховної Ради з будь-якого питання проводиться на пленарному засіданні безпосередньо після його обговорення, крім випадку, коли неможливо провести голосування.
Частиною третьої статті 47 Регламенту передбачено, що голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування "за", "проти" або "утримався" в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.
Згідно з відповіддю Державної прикордонної служби від 16 жовтня 2019 року на запит суду повідомлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перетнули державний кордон України 29 вересня 2016 року (13:09 та 12:46 год., відповідно). Водночас, згідно з даними результатів поіменного голосування, вказані депутати проголосували "за" проект постанови про звільнення судді ОСОБА_3.
Це свідчить про факт порушення вимог про особисте голосування народних депутатів на позачерговому засіданні ВР України 29 вересня 2016 року та порушення процедури прийняття Оскаржуваного Рішення.
Європейського Суду з прав людини у пункті 145 свого рішення у Справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) вказав на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішення про звільнення заявника було проголосоване при відсутності більшості народних депутатів. Присутні на пленарному засіданні народні депутати свідомо та незаконно голосували за своїх численних відсутніх колег. Отже, рішення було ухвалене з порушенням статті 84 Конституції України, статті 24 Закону України "Про статус народного депутата України" 1992 року та статті 47 Регламенту, які вимагають від народних депутатів особистої участі у засіданнях та голосуванні.
При цьому Європейського Суду з прав людини у пункті 143 вказаного Рішення констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі ""Дія-97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.
У свою чергу в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про всеукраїнський референдум" від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 152 Конституції України Конституційний Суд України наголошує, що критерієм визнання актів неконституційними, зокрема, може стати порушення саме тих процесуальних вимог їх розгляду, ухвалення або набрання чинності, які встановлені Конституцією України, а не іншими правовими актами (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2000 року № 9-рп/2000). Конституційний Суд України також вважає, що конституційний контроль стосовно дотримання конституційної процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності правовими актами здійснюється з урахуванням принципу юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає щодо норм права "передбачуваності (прогнозованості) та стабільності" (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017) (пункт 7 Рішення). В Основному Законі України встановлено, зокрема, такі процесуальні вимоги щодо ухвалення законів: прийняття Верховною Радою України рішень виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (частина друга статті 84); здійснення народним депутатом України голосування особисто на засіданнях парламенту (частина третя статті 84); прийняття Верховною Радою України законів, постанов та інших актів більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 91). Із положень частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України випливає, що Верховна Рада України може реалізовувати повноваження щодо ухвалення законів, постанов та інших актів лише у спосіб, встановлений цими конституційними нормами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 висловив юридичну позицію щодо голосування народним депутатом України особисто виходячи з того, що "голосування у Верховній Раді України в контексті частини другої статті 84 Конституції України - це дія, якою на пленарному засіданні завершується обговорення проектів законів, постанов, інших актів та приймаються рішення Верховної Ради України (стаття 91 Конституції України) і яка здійснюється народними депутатами України особисто" (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини); "народний депутат України не має права передавати свої повноваження щодо здійснення голосування іншому народному депутату України. Практика голосування одного народного депутата України за іншого не має юридичних підстав" (абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).
Таким чином, ухвалення актів Верховної Ради України на її пленарних засіданнях, у тому числі законів, має здійснюватися шляхом особистого голосування народними депутатами України. Ця конституційна вимога випливає також із тексту присяги народного депутата України та обумовлена представницькою природою депутатського мандата.
Встановивши доведеність того, що під час голосування за Законопроект № 6278 приймало участь народних депутатів України у меншій кількості від необхідної, встановленої Конституцією України для ухвалення законів України, а також щодо кількості народних депутатів України, які проголосували за Законопроект № 6278, та стосовно того, що частина народних депутатів України голосувала, використовуючи картки інших народних депутатів України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 дійшов висновку, що ухвалення акту ВР України здійснювалося з порушенням конституційної вимоги щодо особистого голосування народними депутатами України.
Враховуючи юридичну позицію, наведену в Рішенні Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року № 2-р/2018, про те, що порушення конституційної процедури розгляду й ухвалення закону України, які "мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат прийняття Закону" (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини), Конституційний Суд України у Рішенні від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 зробив висновок, що системний, грубий характер порушення конституційної процедури розгляду й ухвалення нормативного акта, а також істотний вплив цього порушення на остаточний результат його ухвалення є підставою для визнання цього акта неконституційним.
Отже, враховуючи встановлення колегією суддів факту порушення депутатами встановленої процедури голосування, безумовним є висновок про незаконність Постанови № 1627-VIII.
Суд дійшов висновок про обґрунтованість позовних вимог.
На підставі частини 1 статті 139 КАС на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України судовий збір, сплачений позивачем за подачу позову в сумі 551,21 грн.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIII "Про звільнення судді".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Верховної Ради України на користь ОСОБА_3 судовий збір, сплачений за подачу позову, в сумі 551,21 грн.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.