ЧОТИРИ БУМЕРАНГИ ТА УРОКИ ДЕРЖСЛУЖБИ

*Стаття була опублікова на сайті "Новое время"

Минулої п'ятниці Уряд пана Шмигаля прийняв рішення звільнити:

- голову Державної податкової служби Сергія Верланова,

- голову Митної служби Максима Нефьодова та трьох його замів, і

- голову офісу фінансового контролю Ігора Буграка.

Всі звільнення відбулися за так званою "політичною статтею" 87-1 Закону про держслужбу (звучить як при Сталіні, ні?), коли звільнення відбувається без підстав чи процедур, а юридично пояснювати причину такого звільнення не є необхідним, оскільки це звільнення саме з політичних міркувань.

У той же день Уряд прийняв рішення призначити нових людей на ці посади – за спрощеною процедурою "тимчасового контракту", а не через публічний конкурс.

"Конкурс", який Уряд оголосив на ці посади – насправді, жодним конкурсом не є і бути не міг.

На подачу документів на так званий "конкурс" – Уряд дав менше 3-х днів, два з яких – вихідні дні. Ті кандидати, які подалися – не будуть здавати тести ні на знання українського законодавства, ні на знання державної мови, вони не будуть виконувати ситуативних завдань, не будуть проходити публічну співбесіду про їх план дій на посаді перед конкурсною комісією, як це було раніше.

"Переможець" буде обиратись по так званій "скороченій процедурі тимчасового контракту", – і фактично, підозрюю, він визначений за довго до оголошення.

Така людина, призначена після однієї співбесіди – зможе бути на посаді під час карантину та 4 місяці після. І насправді, враховуючи час карантину, таке безконкурсне призначення може тривати і півроку, і це – величезні можливості для зловживань на досить великий термін.

Але, давайте проаналізуємо, як ми опинилися в цій ганебній ситуації сьогодні?

Бо для того, щоб зрозуміти, що пішло не так – треба розбиратися на лише, в якій точці ми зараз опинилися, але і чому.

1.

Почалося все з того, що у вересні місяці колишній Уряд – Уряд пана Гончарука – пролобіював та добився прийняття Закону про так зване "перезавантаження влади". Серед авторів законопроекту були 5 моїх колег-депутатів зі Слуги Народу, більшість з яких ніколи не мали жодного відношення до державної служби.

Законопроект пройшов у турборежимі за декілька тижнів без обговорень і був прийнятий мінімальними 228 голосами. Окрім фракції Слуги Народу – не голосувала жодна інша фракція.

Законопроект "різав" головні принципи Закону про державну службу, запроваджував можливість призначення державного службовця на контракт, в тому числі, на тимчасовий контракт, але головне – законопроект змінив підстави для звільнення.

Додавалася додаткова стаття 87-1, за якою давалась можливість звільняти державного службовця без жодних підстав за так званою статтею "політичне звільнення" протягом 4-х місяців з дня призначення будь-якого нового Уряду.

Насправді, ця стаття означає лише те, що звільнити службовця стало можливим без жодних нарікань, доган чи юридичних процедур – лише за бажанням Уряду політично.

Цікаво, що у європейських країнах таке звільнення часто є неможливим навіть у приватному бізнесі, і звільнення без жодних підстав за фактором "подобається-не подобається працівник" – може дуже дорого коштувати компанії у суді.

Я особисто та дуже багато моїх колег та експертів з державного управління були категорично проти цієї статті. Ми попереджали тисячу разів, що "політична стаття" – відкриває ящик Пандори, який закрити буде не так легко.

Чому?

По-перше, тому, що, на жаль, ця стаття означає повернення до часів державної служби Януковича, коли службовці призначалися і звільнялися за політичними вподобаннями, змушені були ставати членами політичних партій влади та "забезпечувати вибори" політикам.

Саме деполітизація служби – була одним з ключових завдань реформи. І багато що нам вдалося – державні службовці вищої категорії тепер не можуть за законом бути членами політичних партій чи бути в керівництві таких партій.

По-друге, тому, що цей підхід повністю заперечував важливість сталості державної служби – коли країна "ростить" службовців, вчить найкращих з них, просуває їх по службі та цінує.

Тепер, як і за часів Януковича, новий президент та уряд – прийшовши, могли б змінити всю державну службу в країні і "поставити" на всі посади "своїх" "потрібних" людей. Зрозуміло, що цей шлях ми вже проходили, і цей шлях – в нікуди.

Ми вимагали принаймні зробити цю статтю політичного звільнення – тимчасовою – наприклад, на 3-4 місяці для так званого "перезавантаження влади". Та, на жаль, нас не почули.

Станом на сьогодні, головних ідеологів цієї "політичної статті" – Пана Стародубцева та Пана Нефьодова – звільнили якраз за цією статтею.

Йдемо далі.

2.

У вересні також звучали бажання скасувати усі конкурсні призначення на державну службу – звільняти "за один день" і призначати "за один день", бо треба було терміново "оновити" службу у турборежимі.

Розумієте, конкурс – це лише механізм пошуку кращого кандидата на посаду.

Подобається нам чи ні, але кращого механізму, ніж публічне оголошення, набір кандидатів, тести на знання, конкурс програм – світ не придумав. Але як і будь-який механізм, конкурс може використовуватися саме для пошуку кращого кандидата, а може – лише слугувати ширмою для протягування "потрібної людини". До речі, "потрібна" – може бути і найкращою, але тоді конкурс вони пройде достатньо спокійно і опиниться в топ-пятірці кандидатів.

Слава Богу, конкурси тоді вдалося відстояти (багато в чому, завдяки позиції наших європейських партнерів та Олександра Стародубцева), хоча публічно Уряд зайняв позицію створення "країни-стартапу" – тобто, експериментів на державній службі.

3.

Вже за нового Уряду, конкурси зупинили на час карантину – під приводом боротьби з коронавірусом

Нещодавно, у змінах до закону "Про державний бюджет" (в тих самих змінах, які робилися начебто для виділення додаткових коштів на боротьбу з коронавірусом) Уряду дали можливість призначати людей на державну службу не за конкурсом, а за так званим тимчасовим контрактним призначенням.

Отже, тепер, все це дало можливість шукати головного податківця країни та його заступників – у тому ж самому "турбо режимі" за три дні, непублічно та без конкурсу.

Пишу про це детально, бо мені дуже хочеться, щоб ми не лише емоційно реагували на такі події в країні, але і вміли аналізувати причини та наслідки таких подій. Щоб вчилися нарешті на помилках, та робили чіткі висновки й уроки з того, що відбулося.

Єдиний позитив тут: рідко коли ми можемо так швидко побачити наслідки неправильної політики та нівелювання інституціями й процедурами.

Зазвичай, наслідки дають про себе знати голосно лише через пару років на наступних виборах, в нашому ж кризовому "турбо режимі" – вони стали очевидними вже зараз.

Отже, які уроки ми можемо вивчити із цієї кризи, щоб вони не поверталися бумерангами?

1. ПЕРШИЙ УРОК

/Не можна змінювати закони під одну людину/ під один уряд / або під одну групу людей (навіть "хороших" хлопців) /

Ця проста істина – вкотре стає аксіомою. Ручне керування країною – це завжди ризики та завжди ефект бумерангу.

Зміни закону під одну конкретну людину або одну конкретну групу людей – призводить до майбутніх зловживань, авторитаризму, та використання цих же спеціальних режимів проти них.

Це ящик Пандори, який дуже важко закрити. Немає законів та спеціальних процедур, достойних "гарних людей".

Благими намірами – вимощена дорога у пекло.

У вересні у Законі "Про перезавантаження влади" намагалися дати необмежені та неконтрольовані повноваження Уряду Гончарука для здійснення швидких реформ. Насправді ж, ці необмежені повноваження залишилися в законодавстві назавжди і тепер ними може користуватися будь-який наступний Уряд.

Таке ручне керування і зміна закону під одну особу призводить далі до того, що будь-який наступний уряд – потенційно і уряд "реформаторів", і уряд ОПЗЖ та проросійських партій, – буде використовувати ті ж самі необмежені, неконтрольовані і неприпустимі повноваження для призначень на посади у країні.

2. ДРУГИЙ УРОК

/Стратегічні зміни не можна приймати у турборежимі, без обговорення та не чуючи критики/

Треба визнати, що турборежим – призвів до турбопомилок.

Болючі наслідки турборежиму та його помилок, – ми знаходимо чи не в кожному прийнятому тоді законі і змушені вже 9 місяців виправляти одна за одною.

Також, треба переосмислити, нарешті, роль та функції опозиції.

Уряд має перестати сприймати опозицію, як ворогів, а опозиційні думки – як білий шум.

Часто, саме вони якраз і є тими необхідними балансами і противагами для прийняття правильних рішень. Мова не лише про парламентську опозицію, але і про громадське середовище, експертів та наших європейських партнерів.

Цієї ж помилки – Уряд допускається і зараз. Бо Координаційна Рада з державного управління – не зібралася жодного разу з призначення нового Уряду, хоча мала б бути зібрана для обговорення таких важливих змін до конкурсних процедур, які відбулися.

І за межами державної служби – парламент абсолютно не залучений до консультацій чи рад економічного розвитку в такі важкі кризові часи пандемії.

3. ТРЕТІЙ УРОК

/Кожна спеціальна процедура або спеціальний закон – мають пройти так званий "тест Януковича"/

Цей тест – авторське право колег з фракції "Голос". Без перевершення крута історія, на якій тестували свою позицію щодо свого голосування / не голосування за закони фракція "Голос" та інші фракції, і я, в тому числі.

Саме через цей тест, фракція "Голос", яка загалом підтримувала пана Гончарука, не голосувала за цей законопроект "Про перезавантаження влади" з політичними звільненнями та контрактною державною службою.

І не голосували вони тому, що цей закон не пройшов "тест Януковича", тобто, навіть при готовності надати за необхідності такі неконтрольовані надповноваження уряду Гончарука, вони не були готові надати ці повноваження уряду Януковича. Цей тест працює і при неготовності надати надповноваження уряду Порошенка, або – найгіршому можливому уряду у вашій уяві.

Якщо ми не здатні надати ці надповноваження найгіршому з можливих у нашій уяві президенту, прем'єру чи уряду, – то ми НЕ можемо їх надавати і найкращому в нашій уяві уряду.

Це ази принципу баланса та противаг державного управління та принципу "не нашкодь". Знову ж таки, благими намірами вимощена дорога у пекло.

В ситуації з прем'єром Гончаруком – ці зміни почалися в турборежимі й повернулися бумерангом проти нього ж самого і його ставленників в тому ж над швидкому турборежимі.

4. ЧЕТВЕРТИЙ УРОК

/Професійна державна служба – важлива. Вона має виступати балансом та запобіжником /

Державні службовці мають допомагати політикам фахово та професійно виконувати їх політичні програми. Для цього – службовці мають мати неабиякі знання у своїй галузі, досвід, який не можливо здобути лише у бізнесі, та великий персональний experience врегулювання криз у своїй галузі.

Тоді, у час криз, особливо таких складних і глобальних, як зараз, службовець може проаналізувати дані та попередні схожі кризові явища, минулі помилки і успішні рішення, і запропонувати міністру або уряду – декілька варіантів реагування та вирішення проблем.

Завдання ж міністра або уряду – почути фахові варіанти і аргументи і політично прийняти рішення – обрати один з них. Або не обрати жоден і робити аналіз далі.

Та "слухняні" державні службовці, які бояться звільнення і бояться надати критичний погляд або "розгромний" професійний юридичний висновок на пропозицію керівництва – абсолютно некорисні для країни. Функція державної служби – зовсім не в тому, щоб подобатися міністру чи боятися його.

А це прямо означає, що не можна призначали на посади державної служби лише за політичною ознакою або ознакою "дружби" чи "близькості політичних поглядів", так само, як і звільняти лише за політичною ознакою.

Ціль реформи державної служби – як раз і була у тому, щоб поставити її поза політикою і зробити крок до служби професійної, фахової й незалежної.

Та "політична стаття" – зробила посади державної служби максимально політичними. І розширила кількість таких посад – на всю службу.

Насправді, ми просто зробили коло і повернулися в часи Януковича до 2014 року, коли як раз і відбувалися політичні звільнення та призначення. І тепер розірвати це коло буде в рази важче.

Державна служба має бути – імунітетом для країни.

Імунітетом, який має захищати і страхувати країну від вірусів, від постійних коливань у протилежні напрямки, від тоталітаризму, від наївних помилок та просто дурних рішень.

Скажу вам чесно, наша державна служба далека від ідеалу, але останнім часом її покинуло чи не найбільше чесних та професійних людей за всю її історію.

Службовці не розуміють, чого очікувати далі, і не бажають працювати на країну, якій вони не потрібні; де їх можуть звільнити за 1 день не за помилку, а просто так, без жодних пояснень; де про звільнення дізнаються через фб, а не від керівника; і де призначають не за досвід успішної роботи, а з політичних причин чи за дружніми стосунками.

Наш імунітет – державна служба – останнім часом тримається на волосині.

І якщо ми не займемся терміново розбудовою професійного державного управління – кожна криза буде для нас непідйомною горою проблем, які не буде кому розгрібати.

Колишній Міністр Олександр Саєнко, який дещо знається на держслужбі, нещодавно написав, що: "Намагання політиків регулювати все у ручному режимі завжди призводить до управлінських криз".

Ми зараз саме в такій управлінській кризі. Це не вперше, бо проходили ми це і у 2005, і у 2014 році. Інші краіни теж проходили такі непрості часи, і охоче діляться з нами досвідом власних помилок і успіхів.

Головне, щоб ми вчилися на помилках, були здатні засвоювати болючі уроки, та робити висновки.

Плюс у цьому всьому лише один – ніколи так швидко ми не могли б побачити, як помилка за помилкою, за новою помилкою, призводить до тотального колапсу та абсолютно жахливих наслідків.

Інший великий плюс у тому, що ми, нарешті, через кризи, знову повертаємося до розуміння важливості державного управління та держслужби, до важливості управлінського досвіду, та незалежних інституцій, та прозорих конкурсних призначень.

І маємо зібрати всі ці уроки та всі свої сили, щоб нарешті почути один одного та разом зробити ривок на майбутнє.