Уроки і політичні наслідки "справи" Віталія Марківа
Виправдання і звільнення нацгвардійця Віталія Марківа, який раніше був засуджений італійським судом нібито за вбивство італійського журналіста, викликало значний позитивний резонанс в Україні. Ми всі раділи тому, що справедливість перемогла. Але з цієї "справи" треба винести необхідні уроки, зрозуміти чому ця справа взагалі виникла, і які висновки нам треба зроби з її успішного завершення.
Урок перший. Сама справа Віталія Марківа (його звинувачення, а потім і засудження) виникла внаслідок великого впливу Росії в Італії. Це і потужний вплив російської пропаганди, яка вміє вдало грати на національних емоціях і створювати негативні стереотипи, і наявність вагомих "агентів впливу" в різних прошарках італійського суспільства та в різних державних структурах країни на Апеннінах. І нам треба мати на увазі, що така або схожа ситуація існує в багатьох європейських країнах. І Росія має потужні ресурси для організації і просування таких "справ" або інших гучних провокацій проти України.
Урок другий. Не варто занадто ідеалізувати Європу, зокрема і європейську систему правосуддя, особливо в окремих країнах ЄС. Як виявилось, ця система може давати збої. Одночасно все ж таки зазначу, що ці "збої" можна і виправляти в європейських судах. Але драматична історія Віталія Марківа показала, що не треба будь яке рішення (судове або політичне) в окремих європейських країнах (скажу більше – і в ЄС в цілому) сприймати як істину в останній інстанції. В Європі теж люди, і вони теж можуть помилятися або бути упередженими.
Урок третій. Україна наважилась виступити проти рішення суду в окремій європейській країні. І врешті решт виграла. І це означає, що не треба боятися боротися за свої інтереси, навіть коли протилежною стороною виступають представники окремих європейських країн, і навіть сам "Брюссель" (це я вже про інші "справи"). Варто боротися за своїх людей, за свої інтереси, взагалі за своє. Спеціально зазначу, що це не боротьба проти так званого "зовнішнього керування" (сам цей термін є маніпулятивним ідеологічним штампом російської пропаганди і антиєвропейських сил), це саме боротьба за відстоювання своїх інтересів.
Чому вдалося виграти "справу Марківа"?
По-перше, не здалися після першого програшу, не опустили руки. Боротися треба до перемоги.
По-друге, успішна боротьба має бути системною, послідовною, фаховою і скоординованою. В боротьбі за виправдання і звільнення Віталія Марківа брали участь дуже широке коло людей – від Президента Зеленського, міністра Авакова і омбудсмена Денисової до українських і італійських адвокатів, української діаспори в Італії, а також друзів України в Італії. МВС України взяло на себе організацію і координацію підготовки доказів того, що Віталій Марків не міг вбити італійського журналіста. Для цього було проведено кілька слідчих експериментів, до участі запрошували італійських слідчих. Останні проігнорували запрошення. Але українська сторона все ж таки зібрала докази які спростували рішення суду першої інстанції, обґрунтували апеляцію до Апеляційного суду Мілану. Як наслідок суд повністю оправдав Віталія Марківа та звільнив його з під варти.
По-третє, в такій боротьбі мала бути потужна рушійна сила. В справі Марківа такою рушійною силою стали вплив, ресурси, італійські зв'язки, і навіть особиста присутність на судових засіданнях міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова. Яким би критичним не було ставлення багатьох українців до Авакова, треба визнати, що він відіграв вирішальну роль в організації і в успішному здійсненні зусиль щодо виправдання і звільнення Віталія Марківа. Точно таку ж вирішальну роль минулого року відіграли особисті зусилля Володимира Зеленського і його статус Президента України в переговорах щодо звільнення українських моряків і політв'язнів, які знаходились в російському полоні. Нагадую про це і тому, що в будь якій важливій державній справі – від окремих реформ до боротьби з корупцією – вирішальну роль відіграє саме людський чинник (частіше за все чітко персоніфікований).
Насамкінець, про суспільно-політичні наслідки успішного завершення справи Віталія Марківа.
Виправдання і звільнення Віталія Марківа стали яскравим позитивним сигналом (сподіваюсь, що і консолідуючим чинником) для всіх українських військових і ветеранів – своїх на полі бою не кидаємо, боримось за них до кінця.
Ми маємо вміння і можливості відстоювати своїх людей і інтереси навіть не в сприятливих, як здавалось, обставинах. Такі успішні історії мають нас надихати на продовження боротьби за власні інтереси у всіх сферах – від протистояння з Росією до стосунків з Євросоюзом, від війни на сході країни до мирних переговорів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Але робити це треба разом, спільно, без внутрішніх чвар і взаємопоборення.
Головний висновок – необхідність і надалі активно і наступально відстоювати наші інтереси за кордоном, в тому числі і в стосунках з нашими міжнародними партнерами.
