10 квітня 2020, 10:02

Чи потрібне Україні море?

Виконавча влада настільки зайнята безумовно важливими заходами протидії пандемії, що як завжди, не має часу думати стратегічно.

Хоча, аби бути чесним, цей брак уваги до проблеми спостерігався не тільки у нинішнього Уряду, але й у всіх попередніх Урядів, починаючи з 2014 року.

Так, з 2014 року, з моменту протиправної анексії АР Крим та міста Севастополя, Україна фактично втратила контроль над переважною частиною свого територіального моря та виключної економічної зони у Чорному та Азовському морях та в Керченській протоці. Площа втраченої території приблизно дорівнює 100 тис. км² із загальних 137 тис. км². Для розуміння, 100 тис. км² – це 1/6 від сухопутної території України і за розміром дорівнює практично чотирьом територіям Кримського півострова.

Нагадаю, що Україна є стороною Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р. (СОЛАС). За нею ми взяли відповідальність за життя екіпажу, пасажирів та майно суден, які заходять у наші води. І продовжуємо нести цю відповідальність після анексії, фактично за повної відсутності контролю за тим, що відбувається в цих самих територіальних водах.

Ми не можемо гарантувати ні безпеку життя, ні збереження майна іноземним та українським суднам у цих водах. Але чомусь продовжуємо нести відповідальність за це.

Втім, морське право зобов'язує договірні сторони попереджати мореплавців про небезпеку. Також договірна сторона має право обмежувати мирний прохід іноземних суден крізь своє територіальне море.

Аналогічне право міститься і в українському законодавстві – в Законі України "Про державний кордон України", згідно з яким Україна має право встановлювати в межах свого територіального моря райони, в яких тимчасово забороняється плавання та перебування українських та іноземних невійськових суден та військових кораблів.

За українським законодавством, наші територіальні води та вільна економічна зона, контрольовані Росією, також є окупованими територіями.

Відповідно до IV Женевської конвенції відповідальність за забезпечення окупованої території всім необхідним несе держава-окупант. Оскільки наші води також вважаються окупованою територією, відповідальність за все, що там відбувається, також має нести та сама держава-окупант – Росія. Так, наприклад, до нашої АР Крим, імовірно, вже зараз прямує госпітальне судно з хворими на COVID-19 військовими, яких у РФ вирішили звозити в Крим, а Україна, зі свого боку, абсолютно ніяк не може на це повпливати.

Ситуація, що склалась, давала нам право заборонити плавання навколо Кримського півострову ще у 2014 році і обмежити таким чином іноземну торгову активність з окупованим Кримом. Та сама Грузія давним-давно заборонила плавання навколо окупованої Росією Абхазії.

Але чомусь навколо Криму Уряд не заборонив плавання і не позначив це на навігаційних картах для іноземних кораблів. Міністерство інфраструктури, в компетенції якого це питання знаходиться, "умиває руки" і киває на РНБО та Міністерство оборони, які в свою чергу, теж не поспішають проявляти проактивну позицію.

Вважаю, що Уряду нарешті треба почати діяти. Ось чотири простих і необхідних кроки, які можна зробити дуже швидко:

1) Внести зміни до положення про Державну службу морського та річкового транспорту України і надати їй повноваження встановлювати райони, в яких тимчасово забороняється плавання та перебування суден.

2) Дати доручення Міністерству інфраструктури та Державній службі морського та річкового транспорту встановити навколо тимчасово окупованого Кримського півострова райони, в яких тимчасово забороняється плавання та перебування суден.

3) Скоординувати дії і погодити це питання з Міністерством оборони та РНБО.

4) Позначити на навігаційних картах район, заборонений для плавання та перебування суден, і повідомити іноземні держави та міжнародні організації про встановлення такого району у відповідності до вимог міжнародного права.

Якщо Уряд дослухається і вживе цих заходів – завдамо ще один удар Росії. Краще це зробити пізно, ніж ніколи.

Район навколо Криму, в якому заборонено плавання та перебування, мав би виглядати приблизно отак.



Говорячи про піклування про Крим і Чорне море, було б добре, крім слів, засукати рукава і працювати. А ще – це був би практичний приклад протистояння РФ за допомогою засобів міжнародного права.

"Більшовизм-рашизм" головного мозку і невивчені уроки історії

Я перестала розуміти за ці 3 роки, ЩО ми відзначаємо в ці дні, яку перемогу і яке примирення; розумію лише скорботу і памʼять за загиблими...

Хто б'є з темряви: що ми знаємо про українське підпілля

15-17 березня на росії і на тимчасово окупованих територіях відбуваються "вибори". Нам вони цікаві лише тим, що їхня підготовка і форма проведення є безпрецедентними...

Відставка спікера парламенту Канади через українця, або успішна російська інформаційно-психологічна операція

Ентоні Рота, спікер Парламенту Канади, заявив про свою відставку через вшанування Ярослава Гунька – живого бійця з рашизмом ще 80 років тому...

Командування Медичних Сил і вуха корупції

Коли ти Начальник відділу закупівель Управління медичного постачання КМС Прудніков, то вивести протягом війни 66 мільйонів гривень на компанію невістки – питання суто технічне...

"Гонєніє": Священники УПЦ МП Рівненщини і нацбезпека

Рівненська область колись була на передньому краю боротьба за помісну українську церкву. А зараз – є розсадником руского міра на Правобережжі...

Обережно: зрадники!

Не секрет, що російсько-українська війна із самого свого початку у 2014 році велася на різних напрямках, і військовий – лише один з них. Безумовно, успіхи нашої армії, що локалізувала війну з росіянами у 2014 році в межах Донецької та Луганської областей, не давши метастазам "русcкого міра" розповзтися всією територією нашої держави у 2014-15 роках, та рішучі дії наших Збройних cил під час повномасштабного вторгнення російської федерації стали ключовими для того, щоб більша частина нашої держави і сьогодні була вільною від ворога та відносно мирною територією...