Конституція. Шлях від феодалізму до демократії
Юлія Тимошенко вчора продовжила тему змін до Конституції, котру вона розпочала на форумі з громадськістю.
Дам свою оцінку цим тезам.
Перше.
Надто м'яко Тимошенко говорила про те, що було зроблено з Конституцією попередниками, зокрема, за нинішнього президента. Мабуть, через те, що лідеру "Батьківщини", даючи старт конструктивній дискусії, слід уникати різкості. Але варто не забувати, що зміни до Конституції епохи Порошенка, по суті, завершили розпочатий при Януковичі процес позбавлення держави функції захисту прав громадян.
Держава нині формально не відповідає за контроль законності своїх дій. Держава нині є автором головних корупційних схем (на кшталт Роттердам+, "зеленого" тарифу тощо), в той же час побороти ці схеми немає легальних механізмів ні у громадян, ні у чиновників, до цієї корупції не залучених. Сформовано такий суспільний уклад, коли злочинці є безкарними.
Друге.
З тих же, мабуть, міркувань створити атмосферу конструктиву, Тимошенко не стала критикувати нинішні спроби боротьби з корупцією, все ще на п'ятому році ''реформ'' безрезультатні. Не сказала вона, що творення нових "антикорупційних" інституцій, тим чи іншим способом контрольованих Президентом – це шлях втрати часу і грошей, шо реальна боротьба з корупцією – це, по-перше, ліквідація повної, абсолютної безкарності Президента, котру в продовж усієї нової історії було перманентно вмонтованою в чинну Конституцію.
Безкарність породжує вбивства критиків (Кучма і Гонгадзе), мега-корупцію, коли Президент є головним бізнесменом в країні, і обговорює деталі комерційних угод в найвищому державному кабінеті (Порошенко і Злочевський).
Без змін у Конституцію неможливо подолати корупцію. Карфаген безакрності Президента мусить бути зруйновано!
Третє.
Курс на зміни, проголошений вчора Тимошенко – це набагато ширше завдання, ніж редагування тексту під назвою ''Конституція України'', чи навіть редагування імен команди, що Україною керує.
Це – курс на перехід від неофеодальної, відсталої форми державного устрою до сучасної демократичної. Це задача історичної значимості.
Це є завдання творення реальних, працюючих норм права в нашій країні, а не красивих і при цьому непрацюючих тез законодавства.
І дискусія щодо тексту основного закону – це лише початок творення правових норм. Тексти стають нормами лише після того, як вони наповнені діями людей. "Як це буде працювати?" – ось перманенте питання.
Відповіді слід шукати ще до того, як основні учасники діалогу отримають офіційно статус кандидатів у президенти.
