Доступність посилання

ТОП новини

Які шанси у «Будапештського формату» протистояти Росії? (Огляд преси)


Український офіцер оглядає ракету УР-100Н перед її демонтажем. Дніпро, 26 лютого 1999 року. Ракету було знищено відповідно до Будапештського меморандуму, підписаного у 1994 році
Український офіцер оглядає ракету УР-100Н перед її демонтажем. Дніпро, 26 лютого 1999 року. Ракету було знищено відповідно до Будапештського меморандуму, підписаного у 1994 році

На сьомому році війни, після багатьох років «забуття», в Україні на офіційному рівні заявили, що Будапештський меморандум може бути підставою для початку консультацій із країнами, які гарантували територіальну цілісність України, – окрім Росії, оскільки вона з країни-гаранта перетворилася в країну-агресора і окупанта. Про це, як інформує газета «День», у своїй колонці в Atlantic Counsil написав віцепрем'єр-міністр України з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков.

Видання нагадує, що Будапештський меморандум (про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї) був підписаний 5 грудня 1994 року між Україною (Л.Кучма), США (Б.Клінтон), Росією (Б.Єльцин) та Великою Британією (Дж. Мейджор), про неядерний статус України. Згодом приєдналися Франція та Китай.

Ця міжнародна угода містить пункти, що надають гарантії суверенітету та безпеки Україні, проте в ній не прописані механізми реалізації цих гарантій. У 1995 році Генеральна асамблея ООН ухвалила меморандум як офіційний документ. Наскільки реально сьогодні повернутися до реалізації цієї угоди, або до використання переговорного майданчика – так званого Будапештського формату – в питаннях повернення окупованих Кремлем українських Криму і частини Донбасу? Про це розмірковують експерти «Дня» у матеріалі «Які шанси у «Будапештського формату»?»

Так постійний дописувач газети, професор із Москви Борис Соколов вважає, що «якщо одна з держав-гарантів вчинила пряму агресію проти України, а дві інші держави-гаранти нічого не зробили для припинення агресії, крім запровадження досить символічних санкцій, то чому раптом шість років потому всі вони одумаються й постараються приборкати агресора».

Інший експерт видання – ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко переконує, що за один стіл переговорів Україна має сідати лише з однією країною – Росією, яка є агресором. «При цьому ми повинні мати конкретний перелік умов. Якщо такого переліку немає та немає інструментів, якими можна було б примусити цього агресора до виконання, то будь-які формати переговорів будуть лише повторенням того, що вже було», – переконаний Огризко. Він також зазначає, що «наші західні партнери намагаються відійти від відповідальності. Це не робить їм честі. Але політика – це річ цинічна. При цьому ми не маємо опускати руки. Гарантії можуть бути реалізовані по-різному».

Українці не були повноправними співтворцями СРСР та комуністичної тоталітарної системи, відтак Україна не повинна нести відповідальність за злочини цієї системи, наголошує в газеті «День» публіцист Сергій Грабовський. Він нагадує, що Російська імперія (навіть коли вона звалася інакше) щодо українців майже завжди вела агресивну політику, яка в багатьох випадках переростала у збройне насильство й колоніальні війни.

«Типово колоніальній війні з приборкання норовливої провінції більшовики у 1917 році надали характеру «гібридної», адже більшовицькі лідери найкраще, як на ті часи, розуміли значення масово-пропагандистської компоненти агресивної політики, освоїли методи розкладання зсередини тилу противника та відчували роль у цьому засобів масової комунікації», – наголошує автор.

Він зазначає, що «тоталітаризм на українські землі – так само, як і на терени «зовнішніх» колоній Совєтського Союзу – був по-насильницькому принесений ззовні». Інакше кажучи, українці не були, всупереч твердженням деяких сучасних українських істориків, повноправними співтворцями СРСР та комуністичної тоталітарної системи.

Зрозуміло, українці як етнос і нація далеко не безгрішні, передусім в тому, що не опиралися на повну силу тим, хто конструював їхню несвободу, проте спокута чужих гріхів навряд чи є правильним діянням, тим більше, що вона підштовхує реального грішника коїти нові злочини, наголошує публіцист у статті «Гібридна війна» і... колоніалізм».

«Не протистояння Росії – це теж підігрування Росії» – у статті під таким заголовком газета «День» пропонує шість цитат з інтерв’ю Юрія Вітренка виданню «Бізнес-Цензор», які, на думку газетярів, мали б підірвати інформаційне поле.

Видання нагадує, що Юрій Вітренко – колишній найближчий соратник голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва. Разом вони реформували компанію з 2014 року.

Вітренко з 2014 року був основним стратегом у боротьбі з «Газпромом» у Стокгольмському арбітражі.

«Ми не часто вдаємось до повноформатного цитування інтерв’ю інших медіа в «Дні», але є теми і є слова, які потребують особливого підсвітлення», – наголошує видання. Розмова з Вітренком Сергія Головньова та Юрія Бутусова, яку 1 червня було опубліковано в інтернет-виданні «Бізнес-Цензор» під назвою «Юрій Вітренко: «Газпром» не має законної монополії на експорт газу. Важливо це розуміти», – саме така», пише газета. І цитує Вітренка: «Якщо не буде поставлене питання перед «Газпромом» щодо перенесення точок передачі газу, про експорт незалежних російських видобувників і транзит із країн Середньої Азії, це буде означати, що це фактично підігрування Росії. Плюс РосУкрЕнерго. Тому що РосУкрЕнерго, ми розуміємо, прямо зачіпає людей, які безпосередньо пов’язані з Росією». Більш розлогі цитати «День» пропонує на шпальті «Економіка».

«До цивілізованого ринку газу, як до Києва пішки!» – в публікації під таким заголовком газета «Голос України» розповідає про не зовсім господарську політику НАК «Нафтогаз України».

Автор статті Віктор Бондар зауважує, що «цьогорічний опалювальний сезон завершено з рекордно високими за останні 30 років запасами газу в підземних сховищах. На момент вимкнення опалення у вітчизняних ПСГ зберігалося майже 16 мільярдів кубометрів енергоносія – майже на 45% більше, ніж рік тому. Це найбільший показник за останні 30 років».

Дописувач вважає, що продавати ті запаси за сьогоднішніми цінами було б межею безгосподарності й прямими збитками. У січні, коли тривав опалювальний сезон, НАК завищив ціни для населення, а в квітні, коли сезон закінчився, навпаки, занизив. «Не треба бути експертом, щоб зрозуміти, що від цих коливань виграє монополіст. Тому спочатку «Нафтогаз» дозволив завищити ціни і отримати більше прибутку, а в квітні – знизити, демонструючи міфічну турботу про споживача», – зазначає автор.

  • Зображення 16x9

    Ірина Біла

    На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG