Соціальна база п’ятої колони істотно звузилася. Але вона не зникла, наголошує «Український тиждень». Гібридний реванш – повзучий, завуальований – цілком можливий, попереджає експерт видання політтехнолог Олег Медведєв. У Росії є достатньо і грошей, і засобів, і агентів для того, щоб впливати на політичне поле України, щоб позбутися незручного для неї Петра Порошенка. І через парламентські вибори щонайменше сформувати доволі численну москвофільську опозицію, на тлі якої теперішні «опоблоківці» скидатимуться на невинних ягнят. А якщо вже дуже пощастить, то ще й зробити її учасницею нової коаліції з правом вето на стратегічні рішення. Політтехнолог стверджує, що місцеві вибори 2020 року потенційно загрожують формуванням антиукраїнської більшості у низці обласних рад та рад великих міст у східних і південних регіонах. І хтозна, а раптом вони почнуть ставити на порядок денний питання чи то про федералізацію, чи то про регіональні мови. Відтак реванш ще цілком можливий. А інструментами для його реалізації можуть виявитися не тільки ті політичні сили, які традиційно вважаються п’ятою колоною, а й ті, що позиціонують себе проєвропейськими. Не обов’язково, для прикладу, зрікатися євроатлантичної інтеграції. Достатньо не докладати зусиль для її просування, а самі учасники Північноатлантичного альянсу до НАТО Україну точно не кликатимуть. Не обов’язково скасовувати захисні квоти для української мови, достатньо сформувати Нацраду, яка не помічатиме порушень з боку мовників. Схожих технологій безліч. Запобіжниками реваншу є не так дії влади, як самі процеси, що відбуваються в суспільстві. Експерт тижневика наголошує, що Україна повинна стати першою, хто переграє Москву. Для цього треба зробити демократію сильнішою за їхню диктатуру. І якнайшвидше інтегруватися в європейську та євроатлантичну систему, бо в ній Україні легше протистояти Кремлю. Стаття називається «Маємо стати першим поколінням, яке переграє Москву».
Чому ігнорування мовної проблеми загрожує українській мові в Україні, аналізує «Український тиждень». Попри загострення національних почуттів та певного зростання патріотизму, в умовах російської агресії простір використання української мови й далі звужується, стверджує автор статті Олександр Крамар. Хоч нинішні дані соцопитувань по Україні (підконтрольній території) й видаються на перший погляд значно кращими, аніж ті, які були до 2014 року, однак це омана, бо тоді вони рахувалися разом із тотально зрусифікованими Кримом та зараз окупованими районами Донбасу. Дослідження свідчать, що більшість громадян відчувають тиск і загрози в Україні саме для української мови й шлють запити на активнішу державну політику для розширення її використання. Найбільшою проблемою залишається те, що російська й далі домінує в ЗМІ та телерадіопросторі, а також у сфері послуг. Моніторинг закладів громадського харчування та магазинів у 26 містах України показав, що нині у сфері торгівлі домінує російська мова. Лише в половині цих закладів (49%) україномовному клієнту відповідають державною мовою. Причому в магазинах ситуація ще гірша – українською відповідають 44% продавців і консультантів. Автор статті наголошує, що насамперед необхідна жорстка українізація усієї системи державних послуг. Не лише незнання, а й не використання української мови в житті мають закрити доступ для роботи на державу. Паралельно там, де це необхідно, мають бути відкриті курси для вивчення мови. Потрібно також запровадити відчутну матеріальну відповідальність за порушення мовного законодавства у приватному секторі, особливо у сферах, пов’язаних з обслуговуванням клієнтів, які звертаються українською.
Про те, як Росія видворяє громадян України з окупованого Криму, розповідає «Український тиждень». У статті «Повільна депортація» видання пише, що Росії потрібно заселяти територію Криму, щоб показати, що там дуже добре. Відправляючи велику кількість людей, які нібито хочуть туди їхати, вона вирішує дві проблеми: позбавляється нелояльних осіб та збільшує кількість людей, які не висловлюють власну думку.
«Дзеркало тижня» попереджає, що незабаром українці дізнаються багато подробиць про претендентів на посаду президента, а потім – про кандидатів у депутати. Тоннами виллються на голови населення дані про їхні доходи, витрати, отримані й передані хабарі ними, а також членами їхніх родин і друзями членів родин. Про їхній аморальний внутрішній світ і поведінку, а також про садистські чи мазохістські нахили. Про їхню схильність до алкоголізму, наркоманії, зоофілії й сомнамбулізму. Про співпрацю з Путіним, Орбаном, Мадуро, ІДІЛом, «Талібаном», сомалійськими піратами, комуністами, нацистами, інквізицією, людожерами. І ще раз із Путіним. І, що характерно, зазначає видання, – частина з цього буде правдою, але яка саме частина – розібратися не вдасться нікому. Це будуть найбільш безладні, безсистемні, брудні до чорноти, липкі й смердючі до очманіння вибори, які, однак, дадуть наближений до реальності результат. Місцями будуть і фальсифікації, але як системне явище вони абсолютно неможливі, переконує тижневик. Докладніше про майбутні вибори йдеться в статті «Елект-Армагеддон. Анонс».
«Український тиждень» досліджував, що змінилося в кримінальних провадженнях у справах Майдану після внутрішньої реформи в Генпрокуратурі. Видання нагадує, що між Департаментом спеціальних розслідувань, який зосереджений на справах часів Революції гідності та очільниками ГПУ час від часу виникають конфлікти, як-от спроби блокувати окремі провадження. З негативу та проблем за перші півроку додалося й «обнулення» справ у судах. Видання наголошує, що останнім часом судді, беручи самовідводи, почали «обнуляти» справи Майдану в судах, знищуючи результати роботи за тривалий час. Загалом же, з початку року Управління спецрозслідувань повідомило про підозру 28 особам: із них 14 правоохоронців, п’ятеро прокурорів, п’ятеро суддів, троє цивільних та один слідчий. У судах опинилося дев’ять обвинувальних актів щодо 22 людей. Також є один обвинувальний вирок – позбавлення волі. Лишається сподіватися, зазначає видання, що судді спрацюють якісно в інших справах, оскільки від них не останньою чергою залежить результативність роботи слідчих. І, врешті, усі провадження щодо злочинів часів Майдану дійдуть до логічного завершення – реальних вироків.
