Неперевершений і неповторний...
Сьогодні, в день святої Софії (в іменини моєї найменшої дочки), ще одне моє дитя – історико-культурний комплекс "Замок-музей Радомисль" святкує свій дев'ятий день народження...
З того, що найбільш гостро закарбувалося в пам'яті: за майже 30 років життя зібрано близько 5000 домашніх ікон – і кожну, як дитину, я тримала в руках. І кожну за копійки купувала на блошиних ринках.
Не знала навіть чому... Просто так... Вважала, що маю вберегти від нищення нашу духовність...
А потім – багаторічний пошук хоч якогось приміщення для відкриття музею, прихистку для тих бездомних ікон-сиріт. І одна за одною відмови державних органів у оренді приміщення в Києві.
Далі – купівля в Радомишлі доведеного до напіврозваленого стану млина. На щось краще і ближче бракувало грошей.
60 тонн сміття, зібраного вручну в тому млині й на оточуючому його болоті.
П'ять років щоденної боротьби за те, щоб реставрація силами місцевих майстрів не зруйнувала дух історії...
Нарешті в 2011 році – свято відкриття музею і найкращі сподівання на визнання людьми й державою всього, що було зроблено для збереження нашої культури і пам'яті.
А потім погрози фізичного знищення музею, його директора й мене особисто від місцевого владного очільника і депутата.
І міліція, яка не приїде, скільки не дзвони.
Повалені паркани, знищені сотні кущів троянд і бузку.
Отруєний пес...
Наїзди й перевірки (звичайно, "з гори" скеровані) всіх можливих і неможливих місцевих контролюючих органів, які щодня унеможливлювали роботу музею.
Рішення суду міста Радомишля про "заборону діяльності музею". Потім – про "знесення пам'ятника архімандриту Єлисею Плетенецькому".
Проплачений сюжет в "прайм-тайм" на національно-олігархічному каналі, де Радомишльський "правозахисник" з розбитим носом на всю країну звинувачує мене в так званому своєму побитті.
Купа проплачених брудних чорних статей і кляуз в інтернет-смітниках.
Мета у всіх цих дій була одна – забрати (вкрасти) відреставровану будівлю млина.
І нуль захисту від держави.
І прокуратура, яка підіграє рейдерам.
Як же ми перемогли?
Та отак. Лише власними силами...
Дякую моєму чоловікові, Ігорю Кирилюку, та адвокатському об'єднанню "Паритет" – за правовий захист і вміння боротися з рейдерами найвищого рівня. Якби не ваш досвід і завзятість, музею б не було сьогодні, а я би не витримала і здалася під тим нелюдським тиском.
Дякую Віктору Москальцю – першому директору музею. Саме він надихав і контролював усі реставраційні процеси.
Дякую Аліні Гайдук – другому директору музею, яка наводила лад у колекції і придумувала чудові екскурсії.
Дякую Оксані Кіптяк – за управління махіною в 2500 квадратних метрів (музеєм, рестораном, готелем).
Дякую Юрію Рудницькому – нашому третьому директору музею. У Вас іще все попереду і багато відповідальності по збереженню і розвитку всього, що було напрацьовано.
Дякую Валентині Павленко – за чесне висвітлення ситуації з музеєм на "Радіо Свобода" в буремні часи державного свавілля і за особисту моральну підтримку.
І окрема подяка – кожному, хто за ці роки приїхав до музею і сплатив за квиток. Саме ваші внески дозволяють музею виживати і розвиватися.
Що попереду?
Виживання – із надією на розквіт. І, звичайно – боротьба за культурну, гідну, справедливу країну.
Країну, де війну називають війною, зрадників – зрадниками, клоунів – клоунами.
Де реформи не просто заради реформ і грантів, а для того, щоб людям було легше.
Де культура і духовність потрібні не для галочки в звіті, а як повітря, яким дихають.
З днем народження, Замок-музей Радомисль!
А тих, хто ще не був там і не бачив цього чуда – запрошую!
