ПРО МОВНИЙ ВАВИЛОН У СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ (у світлі ухваленого Закону ""Про повну загальну середню освіту")
Пригадую радість наших безнадійних і завжди готових до поблажливо-толерантних поступок нацдемівських виборців від слів зе-міністра освіти і науки т. Новосад про перехід із 2020 року всіх шкіл в Україні на українськомовне навчання. Їхній наївній радості (краще – дурості) прийшов незабарний кінець 16 січня 2020 року у зв'язку з проголосованим у Верховній Раді Законом "Про повну загальну середню освіту". За цей закон проголосували 327 депутатів в повній єдності трьох фракцій: "Слуг народу", "Європейської солідарности" і "Батьківщини".
П'ята стаття цього закону визначає ліберально-гібридну модель навчання українців, суть якої полягає в неспроможності і суспільства, і влади остаточно подолати колоніяльно-мовну залежність, щоб узаконити національно-мовну модель з абсолютним пріоритетом державної мови. На зміну колоніяльного гасла "єдина країна – єдіная страна", запущенного мовною політикою П. Порошенка, прийшла ліберально-гібридна роздвоєність і згубна мовна толерантність, неминучий наслідок якої – це подальші утиски української мови вже під гаслами ліберальної демократії.
Отже, практична суть ліберально-гібридної мовної моделі середньої освіти полягає в такому:
1. національні меншини в Україні здобуватимуть початкову освіту (1-4 клас) рідною мовою, а не державною мовою;
2. корінні народи і нацменшин вивчатимуть свою мову як предмет, і це добре;
3. щоб розмити державний статус української мови, вигадано три моделі мовної освіти:
а) для корінних народів (кримські татари): навчатимуться рідною мовою "поряд із державною" (що це таке "поряд" – здогадатися складно);
б) для нацменшин із мовами ЄС (угорці, поляки, румуни): базова освіта (5-9 клас) – не менше як 20% – до 40%; профільна освіта (10-11 клас): не менше 60%.
в) для інших нацменшин (московити): базова та профільна освіта – не менше як 80%.
Увесь цей мовно-відсотковий Вавилон буде зумовлений, як зазначено в п.6 ст.5, "освітньою програмою закладу освіти згідно з вимогами державних стандартів та з урахуванням особливостей мовного середовища". Мовне середовище, як відомо, значною мірою освітньої системою і формується, тобто маємо закрите коло для прориву державної мови і неможливість розширити україськомовний простір.
Крім усіх цих виняткових благ продуманої сегрегації з обмеженням державної мови, у статті (п.7) право на навчання мовами корінних народів та нацменшин реалізується ще й в ОКРЕМИХ класах будь-якої школи.
А вже щоб прогнутися перед світом, якому на нас плювати, бо ми перші на себе плюнули, і цим законом зокрема, поряд із державною мовою в школі можна викладати один чи декілька предметів англійською мовою чи мовою ЄС.
Після цього всього не розумію найосновнішого: для чого у п.1 ст.5 писати, що "мовою освітнього процесу а закладах середньої освіти є державна мова"? Як бачимо, всі дев'ять наступних пунктів це переконливо заперечують. Це не просто гібридизм, а маніфестація власної національної вторинности як програмованої поразки.
Висновки. Мовна стаття цього закону – це ще один показовий відступ України в мовній політиці на користь чужих мов, і передусім мов колишніх і теперішніх окупантів. Народ, що не вміє законодавчо захистити та утвердити свою мову, ніколи не захистить своїх територій, бо вони неминуче будуть вже під іншими мовами. Цим законом Україна фактично реанімувала радянську систему мовної освіти в її позірно полегшеному варіянті.
