Дірява кишеня держави або як подолати корупцію на держпідприємствах
Переконувати у тому, що корупція на держпідприємствах розповсюджене явище, нікого не потрібно. З тезою, що державні підприємства є джерелом корупції погоджується 66% респондентів нашого дослідження. Масштаби цього явища вражають: за оцінками Національного антикорупційного бюро України збитки, завдані державним підприємствам через корупційні правопорушення, дорівнюють 20 млрд грн. Які альтернативи має держава, аби врятувати ще працюючи підприємства від руйнування?
"Господарство державне, тому землю передавали у користування неофіційно. Виступали інвесторами господарства і підприємці, які надавали поворотну фінансову допомогу, постачали паливно-мастильні матеріали, надавали послуги сільгосптехнікою. Так тривало з року в рік. (...) значні суми керівництво "Червоного землеробу" отримувало від інвесторів у вигляді готівки, щось приходували через касу, щось не приходували (...) ". Ось так описують у пресі Кіровоградщини роботу державного підприємства "Червоний землероб". Тобто сам факт того, що підприємство має державну форму власності стало причиною неофіційної передачі землі у користування або подвійної бухгалтерії.
Чи є державна форма власності джерелом корупції на державних підприємствах і як подолати саме джерело корупції ми з аналітиками Центру економічної стратегії нещодавно проаналізували у новій записці.
Реформа корпоративного управління, залучення правоохоронної системи, приватизація – ось основні методи боротьби із корупцію на дежпідприємствах.
Перший метод втілює кращі світові практики управління держпідприємствами. Створення незалежних наглядових рад усуває ризики політичного впливу на держпідприємства та посилює контроль за ними. Однак цей процес тривалий та ресурсоємний. В наших реаліях створення наглядових рад для усіх понад трьох тисячах державних підприємств може тривати десятки років. До того ж, завжди існує ризик повторного політичного "захоплення" підприємств після чергових виборів (наприклад, 2019) навіть після проведення реформи корпоративного управління.
Ефективність другого метода в Україні теж викликає сумніви – нереформована судова система та відсутність верховенства права не дають правоохоронним органами повноцінно виконувати свої функції. За даними того самого НАБУ, наявні судові вироки спрямовуються проти виконавців, а не організаторів корупційних схем, а більшість справ відчайдушно затягуються.
На відміну від двох попередніх методів, продаж державних підприємств інвесторам дозволяє усунути не наслідки корупції, а її причину. Зміна форми власності із державної на приватну долає джерело корупції та знижує ризики політичного впливу на підприємства у довгостроковій перспективі.
Важливо, аби процес приватизації був прозорим, а її наслідки докладно прокомуніковані громадянам. Як працівники держпідприємств, так і звичайні українці вважають, що приватний власник не допустить розкрадання підприємства, зможе забезпечити вищу прибутковість, модернізацію та інвестиції. Однак болючий досвід приватизації дев'яностих та двохтисячних все ще залишається у пам'яті українців. Тож велике завдання зараз для влади, а далі – для нових власників підприємств крок за кроком пояснювати запобіжники для ризиків та переваги від продажу державних підприємств приватним інвесторам.
