Селянина Кирила Чепуру у 1932-му заслали до Сибіру за критику радянської влади. За доносом односельця та подальшим підтвердженням його слів іншими мешканцями села Лопатичі, що на Житомирщині, його звинуватили у антирадянскій пропаганді та участі у контрреволюційній організації. Свідки переконували слідчих у тому, що Чепура називав радянську владу сатанинською, а Леніна і Сталіна – намісниками червоного дракона. Троє малолітніх дітей так і не дочекалися свого батька із заслання.
Родинні історії Ганна Кирієнко слухала з самого малечку: бабуся по маминій лінії багато розповідала онуці про своє дитинство, зокрема, про Голодомор та війну. Натомість про рідних по лінії тата дівчина знала не дуже багато, адже у гості до його батьків їздила нечасто, а сам він про своїх предків у розмовах особливо не згадував.
Про те, що серед її родичів є репресовані Ганна дізналась лише нещодавно. Це сталось випадково, коли вона розповіла тату про досвід свого знайомого, який знайшов архівну справу прадіда і встановив багато деталей про його долю. Саме після цього батько розповів доньці, що і його дідусь зазнав переслідувань з боку радянської влади.
«Якщо чесно, я була трохи шокована, що в нашій сім’ї був репресований, і що я дізналась про це так пізно. Звісно, що після цього я просто не могла не дізнатися про це більше», – розповідає Ганна
Спочатку вона хотіла замовити копію архівної справи свого прадіда, утім, згодом вирішила, що знайомитись з такими документами слід наживо, тож поїхала до Житомира. Дівчина згадує, що отримавши їх, спершу відчула певне заціпеніння, уявивши увесь жах тих часів, коли жив її предок, згодом їй захотілося читати ці папери безперервно, а потім виникло бажання певний час більше не відкривати їх.
«За мною в архіві сиділа жінка, яка постійно плакала, гортаючи якусь справу. Думаю, якби у справі мого родича була фотографія, я би теж там розплакалася», – говорить Ганна.
Її прадіда Кирила Чепуру арештували у лютому 1932 року. Він був селянином-середняком і користувався чималим авторитетом у селі Лопатичі та навколишніх хуторах.
Трохи менше ніж за рік до цих подій, у квітні 1931 року, його односелець Пилип Козловець доповів оперативникам про те, що чоловік займається «антирадянською діяльністю», систематично збираючи у себе вдома гурток, відвідувачам якого читає Євангеліє та переконує їх у необхідності відмови вступу до колгоспів. На одну з таких зустрічей втрапила і його дружина, чим колгоспник Козловець в результаті був дуже невдоволений.
«7 березня моя дружина пішла в гості до своїх братів на хутір. Коли вона прийшла додому, то почала зі мною сваритись і вимагати, щоб ми вийшли з колгоспу. Я почав протестувати», – розповідав він чекістам.
Окрім того Козловець переконував їх, що Чепура має родичів у Польщі, до яких нелегально їздить у гості.
Саме ці свідчення і стали підставою для порушення провадження щодо прадіда Ганни. У постанові про початок слідства, обрання запобіжного заходу та висунення йому звинувачення від 17 лютого 1932 року оперативник Филипенко зазначав, що чоловік «збирав на квартирі нелегальні зібрання, на яких розбирав Євангеліє. трактуючи його в антирадянському дусі, спрямованому на зрив усіх заходів партії і радянської влади у селі», а також створив «нелегальну секту яскраво контрреволюційного характеру «Красные драконовцы».
Відтак йому висунули підозру за трьома статтями: 54-10 (антирадянська пропаганда і агітація), 54-11 (участь у контрреволюційній організації) та 56-21 (пропаганда чи агітація, спрямована на підбурювання національної або релігійної ворожнечі чи розбрату у воєнній обстановці), – та взяли під арешт, обґрунтовуючи це тим, що на свободі він може переховуватись від слідства та суду.
У справі Кирила Чепури допитали п’ятьох свідків: усі вони, як один, характеризували його як антирадянського елемента, який окрім організації систематичних зборів релігійного та контрреволюційного характеру, займався чаклунством та знахарством.
Та, наприклад, Кирило Драгальчук наголошував, що Чепура називав радянську владу «сатанинською», а Леніна – «звіром з рогами».
«Серед багатьох громадян він говорив, щоб ніхто не вступав до колгоспів, адже це означатиме, що вони продаються і віддаються сатані, що мені особисто також говорив, коли я заходив до нього одного разу», – свідчив Драгальчук і додавав, що чоловік вороже ставиться не тільки до колгоспів, але і до усіх заходів радянської влади, яку називає паскудною і закликає не підкорятися їй.
Про те, що Чепура характеризував владу «совєтів» як «сатанинську» і «драконівську» говорив у своїх свідченнях і колгоспник Григорій Нечипорук.
«Він увесь час займався агітацією, переконуючи громадян не вступали до колгоспів, говорячи, що колгосп підпорядковується червоному дракону тобто сатані, внаслідок чого більшість мешканців навколишніх хуторів і села Лопатичі до колгоспу не йдуть, слухаючи агітацію Чепури, який серед них користується авторитетом і своїми трактуваннями групує навколо себе антирадянський елемент», – наголошував Нечипорук.
Він також переконував слідчого, що чоловік йому особисто говорив про те, що всі колгоспи невдовзі перетворяться на пустку і заростуть бур’яном, хоча сам Чепура нібито вступив туди «аби не довелось відповідати». Окрім того, за словами Нечипорука, його односелець називав намісником червоного дракона не лише Леніна, але і Сталіна.
Третім свідком у справі прадіда Ганни став Костянтин Ковальчук. З одного боку він запевняв оперативників, що Чепура займається антирадянським трактуванням Біблії, а з іншого говорив про те, що не знає, якими саме є ці трактування, адже сам він неграмотний і не ходив на збори, лише чув про це «від багатьох громадян».
«Крім читання Біблії Чепура ще займається ворожінням на картах і знахарством, тобто дає громадянам якусь святу цілющу воду, за що бере з них гроші або продукти. Яку воду Чепура дає замість ліків громадянам я не знаю, адже у нього ніколи не брав, але з навколишніх хуторів і села Лопатичі багато хто ходить до нього за цією водою», – додавав Ковальчук. За його словами саме завдяки цим здібностям Чепура і користувався авторитетом у місцевої громади.
Ще один свідок – Наум Туцький – також не зміг пояснити, в чому саме полягала антирадянськість трактувань Євангелія, у яких він звинувачував підозрюваного. Про його знахарство він також чув лише зі слів інших.
«Чи брав за це Чепура гроші я не знаю, але в навколишніх селах я чув, що він є знахарем і чаклуном», – пояснював Туцький.
Останнім, хто свідчив у справі Чепури був Сидір Ковальчук. До вищезгаданих закидів на адресу чоловіка він додав ще звинувачення у організації підозрюваним грального осередку.
«Після читання Біблії старші розходились по домівках, а молоді лишались і просиджували ночами у Чепури в будинку, граючи в карти. Таким чином будинок Чепури перетворився на будинок зборищ старих і молоді, серед яких він як господар був також і керівником цих зборищ», – зазначав Ковальчук.
За його словами, Чепура завойовував собі авторитет завдяки безграмотності своїх гостей, які не вміли читати і не знали, що насправді було написано у Євангелії, тому вірили йому, а він натомість маніпулював ними.
До того ж, пояснював Ковальчук, те, що чоловіка арештували, – не дивно, адже бажання притягнути його до відповідальності вже неодноразово висловлювала сільська рада, на загальних зборах якої Чепура часто критикував радянську політику.
У матеріалах справи можна знайти 2 довідки від сільського голови Лопатичів. Одна з них була характеристикою на підозрюваного. У ній йшлося про те, що той «гуртує навколо себе середняцько-куркульські маси села» та агітує не лише проти колективізації, але і проти усіх інших заходів радянської влади. Інший документ повідомляв, що Чепура має трохи більше 5,5 га землі і не є колгоспником.
Сам Чепура під час допитів розповідав, що Євангелієм зацікавився з 1930 року: саме тоді, перебуваючи в гостях у Аврама Чепури, він побачив цю книгу і взяв її собі. Перші 3-4 місяці він таємно її вивчав, нікому не розповідаючи про це, бо «боявся, щоб потім не довелось відповідати» за «контрреволюційні» дії. Згодом все ж таки розпочав не тільки читати, але і намагатись трактувати книгу своїм близьким сусідам і знайомим, на яких «цілком покладався», знаючи, що вони нікому не розкажуть про це. Утім, про його захоплення таки дізнались інші односельці, які теж почали приходити послухати Чепуру.
«Читаючи Євангеліє, я одночасно займався і його трактуванням та, де було можливо, проводив паралелі з нинішнім часом. З радянською владою, з чим завжди погоджувались громадяни.... Розділ 24 від Матвія, де пишеться про погане життя та переслідування людей, знищення людських багатств, худоби і т.д., я трактував їм так, що все це ми маємо зараз у наш час, тобто при радянській владі, де немає ніякого життя», – пояснював Чепура.
Він також розповідав, що до нього приходив односелець Яків Мирончук, який читав 12 розділ від Луки та пояснював, що число 666 є ім’ям Леніна.
«Він брав 15 штук сірників, з яких складав ім’я Леніна, а потім і число 666, пояснюючи, що ім’я звіра носить Ленін. Крім мене Мирончук про це нікому ніде не пояснюва. У мене він був усього лиш тільки раз, тобто восени 1931 року», – розповідав підозрюваний.
Загалом він пояснював, що збори з односельцями проводив рідко, переважко ввечері і в себе вдома, а саме читання і трактування Євангелія проводив з «особистих переконань». Звинувачення у антиколгоспній агітації, контрреволюційній діяльності, а також наявності родичів за кордоном Чепура відкидав.
Щодо закидів про його знахарювання та чаклунство, то він визнавав, що справді цим займався, утім, виключно всередині своєї родини, а іншим цим не допомагав.
Перед винесенням вироку лікар 19-го прикордонзагону ГПУ видав дві довідки: про відсутність у Чепури заразних захворювань та про його загальний стан здоров’я і зазначив, що арештанта цілком можуть вислати на північ СРСР для примусових робіт.
У заключному висновку у справі прадіда Ганни оперативник Филипенко просив для нього 5 років виправно-трудових таборів, зазначаючи, що той «дезорганізовував громадян» та «гальмував проведення колективізації».
«Подальше перебування Чепури в прикордонній смузі небажане як соціально небезпечного елемента», – підсумовував він.
15 вересня 1932 року Колегія ГПУ СРСР наказала вислати чоловіка на три роки до північного краю Союзу.
Із заслання Кирило Чепура не повернувся. Зі слів його односельця, що був з ним у таборі, він помер там від тифу і був похований у братській могилі.
У репресованого залишилось троє дітей: син Петро та доньки Євгенія І Варвара.
«Діти його залишилися сиротами якраз під час Голодомору. Я вважаю, що вони дивом вижили, і це завдяки тому, що 9-річний хлопчик (мій дід) чистив кролячі клітки у військовій частині, отримував за це пайок і підгодовував ним сестру», – розповідає Ганна.
Вже у дорослому віці син Кирила Петро інколи чув на сільських зборах на свою адресу фразу: «Згадай, ким був твій батько!». А коли у нього, багатодітного, згоріла хата і він звернувся до колгоспу з проханням допомогти, йому відмовили
«Звісно, ніхто не згадав, скільки майна забрав у його батька цей колгосп», – зазначає онука Ганна.
Реабілітували Кирила Чепуру 22 листопада 1989 року. Коли його син отримав про це довідку, то розплакався.
Чому для Ганни є важливим дослідження родинної історії? На це питання вона відповідає коротко: «Це данина пам’яті репресованих. Їхнє життя не має закінчитися там, в імперії зла, вони мають жити з нами далі».
Окрім того дослідниця вважає, що історії, на кшталт, тієї, що сталася з її прадідом, є хорошим нагадуванням того, яким чином українцям далася свобода.
«Вона не просто так подарована нам. За неї заплачено високу і жахливу ціну. Майже кожна сім'я заплатила її. І ця наша свобода зараз під загрозою, тому кожен має робити все, що в його силах, щоб ми її не витратили – інакше нас і наших нащадків чекає трагічна доля наших предків», – підсумовує Ганна.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
