Непрофесійність – таким словом доброволець-парамедик, а нині парламентарка Яна Зінкевич в «Українському тижні» характеризує загальну атмосферу, яка панує у Верховній Раді.
«Під виглядом законопроєктів часом просувають речі, які просто суперечать здоровому глузду, але ми вимушені це розглядати», – наголошує вона. Часто діяльність народних депутатів зводиться до латання дірок, запобігання негативним сценаріям, а не до написання законів.
Дописувачка наголошує, що проросійські сили, представники яких є й у монобільшості, зацікавлені в розколі та дискредитації патріотичних сил. Про це свідчать численні справи проти ветеранів, волонтерів, активістів, політичної опозиції та, зокрема, п’ятого президента України Петра Порошенка.
«Нам потрібно об’єднатися, забути старі образи й відкрито захищати тих, хто нині опинився під ударом. Треба вчитися ставити суспільні інтереси над якимись вузькопартійними», – наголошує Зінкевич у статті «Мій рік у парламенті».
«Український тиждень» пише, що війна на Донбасі йде не за території, а за людей. Тобто за свідомість. І головне для Києва – завоювати прихильність населення, переконати жителів Донбасу, що вони українці і що їм вигідніше жити в Україні, ніж у не визнаних ніким кримінальних резерваціях.
Безумовно, логіка в цих твердженнях є, погоджується автор статті Денис Казанський. Війна на сході України недарма називається гібридною. Росія веде її за допомогою проксі-формувань, прикриваючись місцевими бойовиками.
Дописувач наголошує, що ОРДіЛО стрімко втрачає населення, яке тікає з розореного Донбасу до України й Росії. І захоплені бойовиками виші через цей відплив відчувають брак студентів. Через відсутність фінансів і людей у сфері освіти так званих «республік» проводяться серйозні скорочення.
Випускники шкіл активно планують вступ до українських вишів, вважаючи за краще їхати на підконтрольну територію, ніж вступати до фейкових, невизнаних навчальних закладів «ЛДНР». Однак ця обставина не сховалася від уваги окупаційної адміністрації. Про те, як бойовики перешкоджають навчанню студентів на підконтрольній Києву території, йдеться в матеріалі «Битва за молодь».
«Дзеркало тижня» стверджує, що безчинство, яке розгортається в судовій системі й розкрите НАБУ у «плівках Вовка», – шокувало юристів. «Але не зачепило інших громадян, які заплуталися в розлогих абревіатурах та ненормативній лексиці служителів Феміди. Однак не проходьте мимо. На вас теж напали», – наголошує авторка статті Ірина Ведернікова.
Вона стверджує, що в країні, по суті, відкрито другий – внутрішній – фронт у війні за незалежність держави. Між судовою гілкою влади, де впливові позиції в ключових місцях усе ще займають представники старої судової гвардії Януковича, і НАБУ, за яким, за ідеєю, має стояти президент.
«Однак не тіште себе надією, що зрештою з цієї сутички переможцем вийде чесний суд», – йдеться далі у статті. Є проблема: сам Володимир Зеленський про цю війну, можливо, нічого не знає. Хоча, швидше за все, інтуїтивно розуміє, що НАБУ, попри всю його неоднозначність, – єдиний незалежний майданчик спротиву вже сформованому консенсусу старих ватажків зграї та нових облич із його оточення.
Докладніше про те, навіщо Вища кваліфікаційна комісія суддів отримала драконівські повноваження, чому судді досі можуть переписувати активи на родичів і чому суддя Павло Вовк, який за твердженням дописувачки, «захищає одного разу захоплену територію, кордонів якої не змогли зруйнувати ні постмайданні реформатори Порошенка, ні нові обличчя Зеленського», не зміг домовитися з командою Порошенка, йдеться в статті «Вовки. По сліду НАБУ».
Дописувач «Українського тижня» Роман Малко стверджує, що такої політсили, за представників якої віддали свої голоси більшість українців, на тоді фактично не існувало й не існує до сьогодні. Станом на травень 2020 року в «Слуги народу» був лише один осередок у столиці й жодного поза нею. За свідченням заступника голови партії «Слуга народу» Олександра Корнієнка, лише третина депутатів парламентської фракції є членами політсили, а загалом кількість власників партійного квитка по Україні становить до тисячі осіб.
Якщо абстрагуватися від деталей, то в загальному контексті монобільшість авторові статті дуже нагадує регіоналів епохи пізнього Януковича. Там теж були свої клани й групи впливу, що ворогували між собою, але авторитарний стиль тодішньої Банкової не робив чвари публічними. Щойно господар утік, учорашні «міцні господарники» й поборники співпраці з Росією почали голосувати за порятунок країни від агресії. Цілком імовірно, що й долю коаліції Януковича монобільшість може невдовзі повторити, припускає дописувач.
Він наголошує, що «люди, які користуються брендом «Слуга народу», оминають президентську партію і не поспішають туди вступати. Навіть якщо йдуть від монобільшості на якусь вагому урядову чи чиновницьку посаду. Це свідчить щонайменше про безвідповідальність, а також і про тимчасовість та, якщо бажаєте, токсичність самого проєкту, в успіх якого мало хто вірить». Про це наголошується в статті «Слуги і господарі».
Зараз українці отруєні поганими новинами та тривогою за Україну, переконаний дописувач тижневика «Новое время» Ярослав Грицак. Він зазначає, що «кожен раз, коли у нас стає гірше, ми починаємо дискутувати про те, як винайти національну ідею, котра виведе Україну з біди». А національної ідеї не існує. Так само не існує еліксиру молодості та філософського каменю, вважає історик. Бо нації творяться не ідеями, а практикою щоденного життя. Малими радостями, які пам′ятаєш з дитинства. Про те, з чим асоціюється дитинство у дописувача, він розповідає в статті «Як будувати націю».
Згідно з новим масштабним дослідженням, планеті Земля не загрожує перенаселення, Навпаки, демографи прогнозують падіння народжуваності, старіння населення, а значить, кадровий дефіцит.
Панацея від нього – або демографічний вибух, або залучення у найбільші економіки планети великої кількості мігрантів. Про нове масштабне дослідження майбутнього планети Земля розповідає тижневик «Новое время».
