Понад 20 років тривало домовитися країна Каспійського регіону про правовий статус Каспійського моря. Та врешті решт 12 серпня керівники Азербайджану, Ірану, Казахстану, Росії та Туркменистану мають зустрітися в казахстанському портовому місті Актау, щоб підписати нову конвенцію. Каспійське морське дно ховає близько 50 мільярдів барелів нафти і майже 9 трильйонів кубометрів газу в зареєстрованих або імовірних резервах. За поточними ринковими цінами, їхня ринкова вартість складає трильйонів доларів, з подальшим вивченням, це може виявитися набагато більше. Тому, мабуть, не дивно, що так довго тривало, щоб досягти угоди про правовий статус Каспію.
Згідно з проектом угоди, яку було опубліковано на сайті прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва в червні, 18-сторінковий документ містить 24 статті, в тому числі ті, що стосуються територіальних вод, морських кордонів, правил навігації, прав на рибальство, екологічні питання та, головне, використання ресурсів моря.
Дебати завжди впиралися у те, чи Каспій «море» чи «озеро», адже правовий статус цієї водойми, що не має зв’язку з світовими морями та океанами, напряму залежав від відповіді на це питання. У проекті передбачається, що у п’яти прибережних штатах в Актау буде погоджено, що Каспій таки є морем.
Класифікація його як озера означала б, що ресурси Каспію повинні поділятися однаково між п’ятьма країнами, чия територія прилягає до його берегів. Визначення його як моря означає, що ’'ять країн повинні проводити лінії, що простягаються від берегів до точки посередині з прибережними сусідами.
Іран, безсумнівно, програє від застосування такої схеми, оскільки він отримав би лише близько 13 відсотків каспійського регіону, і то найглибшу та найсолонішу його частину. Тому Тегеран з усіх сил пручався визнавати Каспій морем.
Казахстан, навпаки може отримати найбільше від цього статусу «моря», бо більше половини корисних копалин Каспію, як кажуть, залягають саме в місці, що може стати казахстанським сектором.
Відсутність угоди не зупиняли Азербайджан, Казахстан, Росію та Туркменістан від проведення досліджень та видобутку корисних копалин у тих секторах Каспію, які вони завжди, вважали їхніми секторами. У цьому сенсі конвенція формалізує те, що було фактично визначено цими чотирма країнами багато років тому.
Останню перешкоду на шляху Tранскаспійського трубопроводу усунено?
Інтригуючим елементом конвенції є стаття 14, яка згідно з проектом тексту говорить, що «сторони можуть встановлювати підводні трубопроводи вздовж каспійського дна» (розділ 2) «за згодою сторін, через сектор яких кабель або трубопровід повинен бути побудований» (розділ 3).
Туркменістан вже більше 20 років прагнув побудувати газопровід для транспортування газу до Туреччини, країн Чорного моря, і, зрештою, до Європи через азербайджанську частину Капію.
Дехто вважав, що згідно з міжнародним правом не існувало перешкоди для створення цього Трансаспійського трубопроводу (ТКТ) навіть без угоди про правовий статус Каспію між усіма п’ятьма державами, Туркменістан і Азербайджан, через територію яких пройде газопровід, затвердять угоду.
Росія та Іран виступили проти TКТ на тій підставі, що це становить потенційну екологічну небезпеку для унікальної біосфери Каспію. Ця претензія виявилася особливо підозрілою у випадку Росії, оскільки російський «Газпром» вже збудував газопровід уздовж Чорного моря до Туреччини, що отримав назву «Блакитний потік» і планує побудувати ще один «Туркстрим». Також російський газовий монополіст завершив один трубопровід через Фінську затоку до Німеччини «Північний потік» і сподівається побудувати ще один трубопровід до Німеччини «Північний Потік-2».
Як кажуть фахівці, ці трубопроводи є технічно складнішими, ніж будівництво ТКТ, і вони, як видається, стикаються з більшими перешкодами – найкращий приклад – нерозстріляні бомби від Другої світової війни в частині Фінської затоки.
Дехто підозрював, що Тегеран і Москва видають економічними проблеми за проблеми навколишнього середовища. А їхня мотивація була в тому, щоб усунути конкурентів, в цьому випадку Туркменістану, з європейського ринку газу. А Європейський Союз, зацікавлений у диверсифікації постачання газу в Європу, підтримує будівництво ТКТ і включив його як потенційну частину стратегії Південного газового коридору ЄС.
Казахстан та Азербайджан також планують побудувати нафтопровід з Казахстану, щоб вивести казахську нафту через Каспійський порт з казахського портового міста Курик до Баку. Якщо будівництво цього трубопроводу здійсниться, важко уявити, що TКТ не побудують.
Захист довкілля
Хоча стаття 24, розділ 2 проекту дозволяє прибережним державам прокладати трубопроводи, документ продовжує заявляти, що такі заходи залежать від «умови відповідності проектів екологічним вимогам та стандартам».
Це, здається, та сама лазівка, яка стримувала побудову TКТ протягом усіх цих років. При цьому незрозуміло, чи використовуючи екологічні аргументи сторони зможуть реально накладати вето на конкуруючі проекти.
Інші розділи договору передбачають, що окремі країни несуть відповідальність за будь-яку шкоду, яку вони завдають морю через розвідку, розробку майданчиків, будівництво платформ або трубопроводів, що, як видається, покладає відповідальність за безпеку на сторони, що братимуть участь у майбутній розробці вуглеводнів або в експортних проектах.
Аварія вже була
Існує прецедент для аварій нафтопроводу на Каспії. Два трубопроводи (один з нафтою, другий з газом), що йдуть з казахстанського шельфового майданчика Кашаган, розірвалися і з них стався витік незабаром після початку видобутку у вересні 2013 року. Інші прибережні держави не ухвалили жодних заходів та навіть не висловили жодної критики щодо Казахстану з цього приводу.
Проте слід пам’ятати про те, що в Каспійському морі водиться осетер, з якого походить найкраща чорна ікра в світі. Наприклад, іранський кав’яр є найдорожчою ікрою в світі, яка продається по ціні понад 30 тисяч доларів за кілограм.
Туркменістан вже висловлював занепокоєння з приводу потенційних екологічних збитків для Каспію. Керівництво країни організувало низку недавніх конференцій з екологічної безпеки та публічно висловилося на підтримку ретельної роботи екологічних організацій країни.
Військове використання Каспію
Угода забороняє присутність на Каспії будь-яких військових сил, крім тих, що належать до п’ятьом прибережним державам. Ця частина документу, очевидно, була внесена на вимогу Росії, яка на сьогодні є найбільшою і найбільш розвиненою військово-морською силою в регіоні.
Підписання конвенції про правовий статус Каспію призведе до завершення майже 22 років роботи щодо досягнення домовленості. Здається, що цей документ вирішує багато проблем, які турбували прибережні держави, та зупиняли потенційних іноземних інвесторів від участі в проектах в регіоні. Проте, з огляду на вражаючі нафтові і газові багатства Каспію, навряд чи цей єдиний документ дозволить вирішити всі проблеми щодо поділу моря та використання його ресурсів.
