Україна в постковідному світі
Навіть після виграшу американських виборів Дж.Байденом світовий маятник і далі летітиме від тренду глобалізації – до ізоляції та протекціонізму. Сполучені Штати можуть повернутися до кліматичної угоди та ВООЗ, проте питання економіки та національної безпеки й надалі будуть визначатися через пріоритетність регіональних блоків та прагматичних інтересів. Світова пандемія стала додатковим фактором (або може приводом) для закриття кордонів, захисту своїх ринків та посилення контролю урядів за своїми громадянами.
Україна повинна модифікувати свою зовнішню політику та міжнародну торгівлю відповідно до цих світових трендів. До прикладу, для підтримки національних економік основні світові емісійні центри випустили трильйони доларів, євро та юанів додаткового фінансового ресурсу. З одного боку, це можливість для залучення інвестицій на такі ринки як Україна. З іншого боку – це зміна балансу між попитом і пропозицією на фінансових ринках. Якщо Україна планує залучати іноземні кошти на ринок сільськогосподарської землі – треба модифікувати законодавство і ставити умовою обовязкову переробку сировини в Україні та побудову транспортної і соціальної інфраструктури. Якщо за наслідками аудиту Україна буде стимулювати іноземців до розробки корисних копалин – то ставити умови про використання місцевих підрядників і робочої сили. Грошей у світі друкують все більше, а кількість землі і корисних копалин не збільшується.
Нові конфлікти у пострадянських країнах змінили безпековий порядок денний. Тепер на брифінгах у європейських столицях першим питанням розглядають протести у Білорусі та війну в Карабаху, а не Донбас і тим більше Крим. Україна повинна просувати свій мирний план, бо за нас його ніхто не напише. Окрім російських спецслужб хіба що. І при переговорах із європейцями треба враховувати, що ставлення до Російської Федерації у нас не по всіх питаннях співпадають. І в новому цинічному світі відновлення торгівлі з РФ чи "Північний потік-2" можуть стати більш важливими для частини європейських політиків, аніж підтримка цінностей свободи і демократії.
Цікавою ілюстрацією нового стилю у відносинах з партнерами стала справа Віталія Марківа. Після вироку італійського суду у багатьох українців надія на його визволення пропала. В рамках вчорашньої парадигми відносин із Заходом будь-які рішення європейської юстиції у нас сприймали як істину в останній інстанції, і ставити її під сумнів не сміли. Надію на справедливе рішення не втратив А.Аваков, який сформував і координував команду для розв'язання цієї проблеми. Юристи дослідили, що рішення суду першої інстанції базувалося переважно на сюжетах "Раша тудей", яку у нас взагалі не вважають за ЗМІ. Але ми розуміємо специфіку відносин італійських політиків із Росією, і позицію Луїджі Ді Майо та Маттео Сальвіні. Невже треба було здаватися і визнати вирок італійського суду? Як виявилося, ми можемо грати і вигравати і на "чужому полі". Якщо поважати свою позицію і професійно збирати доказову базу. У справі В.Марківа Італія не програла, програла Росія. І головне – виграла Україна.
І коли Верховна Рада буде змінювати законодавство про НАЗК, головними факторами для ухвалення рішення мають бути інтереси держави Україна і українських громадян, і лише потім – побажання партнерів. І добре, що у справі протидії корупції вони багато в чому співпадають. І коли буде готуватися "Стратегія-2030" – це має бути стратегія захисту українських національних інтересів, а не виконання вчорашніх побажань інших країн. Новий постковідний світ буде більш прагматичним, жорстким та турбулентним. І в такому світі успішними будуть уряди, сформовані національними елітами із важковаговиків-технократів. А гарвардські випускники будуть писати їм проривні стратегії і давати поради, відповідно до сучасних викликів та кращих світових практик. Вестернізація економіки і суспільних відносин і надалі буде стратегічним напрямком для України, проте вона буде доповнена пріоритетом національних інтересів та економічним прагматизмом.
