Доступність посилання

ТОП новини

Бути європейцями. Пожежа в російському Кемерові – це і наша трагедія


Прозаїк і поет Андрій Любка під час презентації своєї книги «Карбід», 9 грудня 2015 року
Прозаїк і поет Андрій Любка під час презентації своєї книги «Карбід», 9 грудня 2015 року

(Рубрика «Точка зору»)

Жахлива трагедія, що трапилася в торговельному центрі російського міста Кемерово, забрала життя – за різними даними – від 60 до 100 людей, більшість з яких складали діти. Крім простого людського співчуття, ця історія спонукає нас прискіпливіше ставитися і до дотримання правил безпеки в Україні, а також нагадує про справжні причини Євромайдану й Революції гідності – бажання вирватися із дегуманізованого постсовєтського простору, «руского мира», де життя людини не становить жодної цінності.

Україна – не Росія

Легко заявляти про те, що Україна – не Росія, хизуватися Київською Руссю чи бароковою спадщиною української культури, знаходити сотні підтверджень того, що ми – європейці, а росіяни – зовсім ні. Значно важче поглянути правді у вічі й визнати, що після кількох століть окупації України в нас із Росією таки дуже багато спільного.

Чи могла трагедія, що трапилася в далекому російському Кемерові, трапитися і в торговому центрі Львова, Києва, Харкова чи Одеси? Безумовно, так. Адже ні для кого не секрет, що будівництво й дозвільна система досі залишаються чи не найбільш корумпованими сферами в нашій державі. Бізнесмени, які за хабарі купують собі можливість будувати багатоповерхівки чи торговельні центри, у погоні за прибутками порушують усі можливі норми – і нікому до цього немає діла. Дотримання пожежної безпеки ніколи не було самоціллю для забудовників, а для контролюючих служб завжди залишалося нагодою «подоїти» бізнесмена.

Будуючи цілі житлові квартали, бізнесмени не зводять нові школи, садочки, лікарні, пожежні станції, інфраструктуру (бодай велику парковку!), бо все одно вже наплатилися чиновникам усіх рівнів, тож не поспішають вкладати гроші в благоустрій. Їх ніхто не покарає й не зупинить, бо часто-густо чиновники, які покликані контролювати будівництво, належать до бізнесово-політичної імперії забудовників.

Швидка в нас може приїхати без медикаментів, а пожежна машина – без води. Не кажу вже про те, що в пожежників може не виявитися високої драбини для багатоповерхівок чи спецтехніки. Чи в цьому ми відрізняємося від Росії та інших пострадянських країн, де за гроші можна порушувати будь-які норми, стандарти й правила? Ні.

Бути європейцями – це дія

Але є один аспект, що відрізняє нас від Росії, Вірменії чи Білорусі – ми більше не хочемо так жити. Тому й відбулися в нашій країні дві революції, а тепер триває війна з Росією – бо ми прагнемо вирватися із «руского мира», цієї в’язниці народів, де людей вважають лише кріпаками й гарматним м’ясом.

Бо як прокоментував Путін трагедію в «Зимовій вишні»? Він сказав, що «Ми говоримо про демографію й втрачаємо стільки людей». Його, бачте, не цікавлять загублені людські життя, він турбується про демографію! Ми не хочемо мати над собою таких тиранів – тому й вийшли на Майдан.

Родичів жертв у Кемеровому не пускають у морги, з них беруть підписку про нерозголошення інформації, ще трохи – і це з них робитимуть винних, бо зібралися на мітинг і вимагають правди й покарання для винних. Щоб не жити у такому ворожому до людини й її прав світі, ми й вийшли на Майдан.

Виявляється, так багато дітей були в кінотеатрі, бо школи отримували квитки в рамках передвиборчої кампанії в Росії. Для того, щоб не бачити політиків на шкільних лінійках й заборонити використовувати дітей для агітації, ми й вийшли на Майдан.

За словами родичів постраждалих, двері в кінотеатр були закриті на ключ, щоб діти не могли виходити під час сеансу. Уявляєте цю систему освіти, що більше схожа на концентраційний табір? Дітей замкнули, як худобу, щоб не заважали вчителькам займатися шопінгом. Проти такого ставлення до людей, до їхньої свободи й гідності, ми й вийшли на Майдан.

Навряд чи слідство в Росії назве реальних винних, але спільне ім’я для них усіх – політична корупція. Корупція вбиває. Проти неї й була наша революція.

Та найголовнішим є сам той факт, що ми вийшли на Майдан. Бо бути європейцем – це не пишатися тим, що наша Анна була королевою Франції чи києво-могилянська еліта навчила Москву писати.

Бути європейцем – це дія. Боротьба за свої права, боротьба з корупцією, боротьба за краще майбутнє.

Треба визнати: у нас дуже багато спільного з Росією, зокрема в повсякденному житті й ментальності. Але відрізняє нас те, що ми вже вирушили з «руского мира»; так, ще не дуже багато досягли, але ми принаймні в дорозі, на правильному шляху.

І наостанок. Бути європейцем – це поважати людину, цінувати її право на життя. Це людяність та емпатія.

Тому – хай спочивають у мирі громадяни Російської Федерації, що трагічно загинули в Кемерові. Вічна їм пам’ять.

Андрій Любка – письменник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • Зображення 16x9

    Андрій Любка

    Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG