Період спротиву
Чи купують політичні сили місця в ефірі політичних ток-шоу, чому українці під час таких теле-вечірок бачать, здебільшого, одних і тих же персонажів, які трамбують мозок "безпечних громадян" набором одних і тих же політ-штампів, з якого дива кремлівський пропагандист Дмітрій Кісєльов став мільйонером в Україні (до його "феєричної" роботи в Україні, на ICTV, в улюбленця Путіна навіть не було квартири у Москві), чому британська корпорація BBC сформувала команду саме з українських журналістів, а не запросили закордонних "зірок" – це лише деякі питання, які ми обговорювали під час інтерв'ю з Андрієм Куликовим.
Звісно, говорили й про вплив олігархів – власників телеканалів на "редакційну політику". Що цікаво: з "1+1" Куликова двічі звільняв... Вадим Рабинович. За те, що тоді "ТСН" показав "не тих" політиків. Неправильних, на думку Рабиновича. Так, ви не помилилися: це той самий Рабинович, який нині є рупором ОПЗЖ і "борцем" за свободу слова. А я, принагідно, згадав епізод про керування Рабиновичем у прямому ефірі роботою телеканалу "ZIK". Подивіться на те, на що ми часто не звертаємо уваги. Чомусь.
Згадали й Віктора Пінчука. Й не лише у контексті запрошення на роботу вже згаданого пропагандиста Дмітрія Кісєльова. Цікавою була реакція олігарха на спробу запросити в ефір Миколу Мельниченка, який оприлюднив записи з кабінету діючого тоді президента Леоніда Кучми. Які стосувалися (для тих, хто забув), вбивства українського журналіста Георгія Гонгадзе. Між іншим, вчора, 21 травня, вдова Георгія – Мирослава Гонгадзе сказала, що саме медійники винні у тому, що згідно соціологічного опитування групи "Рейтинг", громадяни України вважають Кучму найкращим президентом сучасної історії країни...
Говорили й про реакцію Комісії з журналістської етики на появу в українському сегменті YouTube лагідних розмов Дмітрія Гордона з терористом Гіркіним й "прокуроркою" окупованого Криму Поклонською. На що й на кого вплине така реакція?
Цікаво, що й інтерв'ю з Андрієм Куликовим місцями нагадувало сповідь. Відомий журналіст згадує свою поїздку в окупований Донецьк. Але справжньою помилкою у своїй професійній роботі він називає іншу подію. Яку саме? Це ліпше почути.
І, схоже, у Андрія є власна теорія. Теорія спротиву, у часи якого ми й живемо. Відповідно до неї, цей самий спротив не буває марним. Ніколи. Навіть, якщо в певний момент він не досягає результату. Це означає, що результат буде пізніше. Й за інших обставин. Але зусилля з протидії агресії, тиску на медіа, боротьби за справедливість, не зникають марно. Вони, зрештою, завжди призводять до змін.
