Чому судді не повинні їздити на окуповані території?
Вчора вибухово розійшлася новина про рішення стосовно Медведчука, яке містить усі ознаки цензури. Не менш вибухово розійшлася інформація про те, що суддя Заставенко, яка ухвалила рішення, пов'язана з "ДНР".
Більшість обурювалася тим, що суддя тривалий час провела за лінією розмежування, але після того ухвалювала рішення іменем України. Але було чимало й тих, хто, здається, щиро не розумів "а що тут такого".
Розберемо детально.
Уявіть себе на місці судді, в якого (якої) на окупованій території майно, або родичі, або й те і інше. Наскільки б ви незалежно себе почували? Що б ви робили, якщо б вас представник якоїсь "молодої республіки" "попросив" ухвалити певне рішення у справі і просто назвав адресу, де мешкають ваші рідні? Зверталися б до ВРП про втручання? Чи до Нацполіції з заявою про злочин? Який вплив ці органи мають на окупованих територіях? Чим вони можуть допомогти, раптом щось би трапилося?
Ідемо далі. Ви не тільки маєте майно і родичів на окупованій території, а й регулярно перетинаєте лінію розмежування. На ній вас ретельно перевіряють терористи і представники незаконних збройних формувань. Які в кожному представнику української держави бачать ворога. Яким ви називаєте ваше прізвище і ім'я, показуєте документи. При цьому не тільки прізвища українських суддів, а й їхні статки, доходи, кар'єра і таке інше – давно публічна інформація.
Як ви думаєте, які ваші шанси багато разів перетнути лінію розмежування і залишитися живими і неушкодженими?
Дуже і дуже імовірно, що судді, які перетинають лінію розмежування, мають певні гарантії безпеки від "іншої сторони". Здогадуєтеся на що вони їх поміняли?
І нарешті. СБУ зверталася до ВККС і повідомляла про ці факти, а також про те, що суддя тривалий час знаходилася на окупованих територіях і не здійснювала судочинство. Що вона там робила? Чи не намагалася часом вона влаштуватися в "Верховний суд ДНР", як це, до речі, робили чимало їх колег? Якщо вже СБУ звернулася до ВККС, то там скоріше за все була не лише інформація про перетин кордону.
А тепер найголовніше.
Навіть якщо відкинути всі "імовірно" і "скоріше за все", і взяти лише сухі факти:
1) суддя безперешкодно їздить туди-сюди на окуповану територію;
2) суддя проводить там тривалий час;
3) суддя має там родичів;
4) нею цікавиться СБУ;
5) вона ухвалює рішення на користь кума Путіна.
Яка довіра буде до цього (чи, насправді, будь-якого іншого) рішення цієї судді?
Яка довіра буде до судової системи, яка, володіючи цими фактами, залишила суддю на посаді? Яка довіра буде до держави?
Кожен повинен могти реалізувати своє право власності і свободу пересування. Але кожен публічний службовець, а тим більше суддя, свідомо зазнає обмежень, пов'язаних з їхньою діяльністю. Бо рішення, які вони ухвалюють, стосуються великої кількості людей. І в цьому випадку, як і в багатьох інших, публічний інтерес явно переважає над приватним.
Про це говорить український Кодекс суддіаської етики, про це ж говорить Європейський суд з прав людини: "Участь у публічній діяльності приносить певні блага, однак такі функції неминуче тягнуть за собою відповідальність і навіть обмеження через їхній публічний характер" (Wypych v. Poland).
Якщо суспільство вам забезпечує досить високу винагороду, помічників, захист від втручання, охорону у випадку загрози і інші речі – будьте ласкаві і ви відмовитися від певних благ, якщо від вашої діяльності почувається загроженим суспільство.
В цьому зовсім конкретному випадку мова йде про загрозу стерти велику і значну частину історичної пам'яті цілої країни на противагу можливості однієї особи відвіати своє майно і навіть віддати належне пам'яті рідних. Відчуваєте різницю?
Будь-який (-яка) суддя, які мають майно або родичів на непідконтрольній території, за означаеням пов'язані з тими, хто цю територію контролює. І є лише два законні і доброчесні способи цей зв'язок розірвати – перевезти родичів і позбавитися майна або, якщо це неможливо, піти з посади судді. Все решта – це торги з совістю і загроза суддівській незалежності. Яка, до речі, є не привілеєм, а обов'язком судді перед суспільством.
Завелика жертва? Не думаю. Війна – це ні для кого не зручно. В інших вона забрала набагато більше.
Справедливе судочинство і довіра до суду з'являться в лише тоді, коли ми будемо переконані, що кожне судове рішення а) не куплено, б) не ухвалено під тиском, в) ухвалено іменем України а не якоїсь "молодої республіки". Не раніше.
fb автора
