Доступність посилання

ТОП новини

Конституція «Талібану» проливає світло на його бачення майбутнього Афганістану


Чоловік у захисній масці від коронавірусу проходить повз стіну, на якій зображено рукостискання спеціального посланця США з питань Афганістану Залмая Халізада та одного з керівників «Талібану»
Чоловік у захисній масці від коронавірусу проходить повз стіну, на якій зображено рукостискання спеціального посланця США з питань Афганістану Залмая Халізада та одного з керівників «Талібану»

Коли більшість території Афганістану перебувала під контролем «Талібану» наприкінці 1990-х років, тоді фундаменталістський режим написав проєкт нової конституції. Документ офіційно так і не затвердили і невідомо, як він міг бути втілений перед тим, як очолювані США сили усунули «Талібан» від влади в 2001 році. Але та конституція проливає світло на те, якого типу устрій в Афганістані хотів би бачити «Талібан» на тлі нинішньої підготовки угоди про розподіл влади з афганським урядом президента Ашрафа Гані.

Політичне врегулювання є ключовим компонетном підписаної 29 лютого цього року мирної угоди між США та рухом «Талібан», метою якої є покласти край 18-річній війні в тій країні.

Згідно з угодою, іноземні війська мають залишити Афганістан навзамін антитерористичних запевнень з боку «Талібану», який погодився також розпочати переговори з афганським урядом щодо угоди про стале припинення вогню і механізму розподілу влади.

Від 2001 року «Талібан» намагається домогтися виведення іноземних військ та повалити підтримуваний Заходом уряд Афганістану. Але навіть зараз – коли «Талібан» ніби хоче миру – все ще незрозуміло, який повоєнний устрій він бачить в Афганістані.

Радикальні ісламістські семінарії

«Талібан» виник у 1994 році після завершення радянської окупації Афганістану.

«Талібан», в якому домінують представники пуштунської етнічної групи, виник в ультраконсервативних медресе (ісламських семінаріях) у Пакистані, куди втекли мільйони афганських біженців.

Медресе радикалізували тисячі афганців, які приєдналися до моджахедів. Вони воювали з радянськими військами за підтримки США.

«Талібан» з’явився у південному місті Кандагарі, другому за величиною в Афганістані, в 1994 році, двома роками після того як моджахеди взяли владу в країні. Міжусобиці серед моджахедів призвели до руйнівної війни, від якої загинуло 100 тисяч людей лише в самому Кабулі.

«Талібан» обіцяв поновити безпеку і привнести ультраконсервативний тип ісламу. Таліби захопили Кабул в 1996 році і двома роками по тому контролювали вже 90 відсотків території Афганістану.

«Сильне релігійне коріння»

У 1998 році лідер «Талібану»​ Мулла Маггомад Омар зібрав десь пів тисячі ісламських діячів з цілої країни для написання проєкту нової конституції.

Після трьох днів роботи, ісламські діячі написали проєкт на 14 сторінках – це був перший і єдиний документ, який пролив світло на бачення «Талібаном» влади й устрою країни.

Згідно з документом, влада концентрується в руках «лідера вірних». Верховний лідер є главою держави і найвищим посадовцем.

Ним мав стати Мулла Омар, засновник і духовний провідник «Талібану».

Проєкт конституції не описував, як такий лідер має обиратися і як довго він буде при владі. Але говорилося, що він має бути чоловіком і мусульманином-сунітом.

Ісламська рада, вибрана верховним лідером, мала би бути законодавчим органом і втілювати у життя політику і закони. Уряд на чолі з головою ради міністрів – квазі-прем’єрська посада – мав підкорятися ісламській раді.

Згідно з конституцією, сунітський іслам мав стати офіційною державною релігією, хоча 15 відсотків населення Афганістану становлять шиїти.

Документ також вказував, що жоден закон не повинен суперечити законам шаріату.

Конституція гарантувала свободу висловлювань, освіту для жінок і право на справедливий суд, ‒ але все це в рамках суворої інтерпретації «Талібаном» законів шаріату.

Щойно звільнені в'язні-таліби біля тюрми поблизу Баграма неподалік Кабулу. 11 квітня 2020 року
Щойно звільнені в'язні-таліби біля тюрми поблизу Баграма неподалік Кабулу. 11 квітня 2020 року

Незрозуміло, як вплинув документ на драконівські закони «Талібану» і його брутальну політику в тодішньому Ісламському Еміраті (як називався Афганістан за талібів) у 1996–2001 роках.

Проєкт конституції відображає сильне релігійне коріння «Талібану»
Ендрю Воткінс

«Талібан» заборонив телебачення і музику, змушував чоловіків молитися і запускати бороди, жінок змушував вдягати паранджу і забороняв жінкам та дівчатам працювати або ходити до школи. Талібан відрубував кінцівки крадіям, публічно лупцював за вживання алкоголю, закидував камінням, забиваючи до смерті, за перелюбство. Страти були звичним явищем.

Ендрю Воткінс, старший аналітик з питань Афганістану в Міжнародній кризовій групі, каже, що проєкт конституції відображає «сильне релігійне коріння Талібану» та важливість централізації влади для угруповання, що «було створене з метою відновлення порядку в країні».

Документ переповнений суперечностями і його так і не ратифікували. Його надрукували знову в 2005 році – через рік після ухвалення в Афганістані нової конституції. Але той проєкт талібів випав із публічного простору в останні роки.

«Можливо, це через внутрішню дискусію щодо певних статей, або це відображає намагання угруповання бути гнучким та частково навіть уникнути внутрішнього розколу щодо різних підходів до тих чи інших питань», ‒ каже Воткінс.

«Монополія на владу»

Як повстанське угруповання, «Талібан» зберіг деякі ключові свої ознаки з моменту, коли його усунули від влади в 2001 році.

Влада все ще сконцентрована у всемогутнього лідера, який керує тіньовим підпільним урядом в Афганістані. «Талібан» прихильний суворій інтерпретації ісламу і все ще вважає закони шаріату основоположними.

Але аналітики говорять, що два останні десятиліття змінили погляди «Талібану» на владу.

«Талібан» діє з дивним поєднанням наростаючого централізму, водночас дозволяючи децентралізацію
Ендрю Воткінс

«Талібан» пройшов кризу наступництва після смерті Мулли Омара, боровся із впливом в Афганістані «Ісламської держави» і залишався боєздатним угрупованням, незважаючи на 18-річну війну проти іноземних та афганських сил.

«Угруповання діє з дивним поєднанням наростаючого централізму щодо членства в ньому, водночас дозволяючи децентралізацію з багатьох питань», ‒ каже Воткінс.

«Талібан» недавно заявив, що він вже не є тим, яким був у 1990-і роки.

У публічній заяві «Талібан» сказав, що не хоче відновлення Ісламського Емірату і назагал малює себе як групу з новим, примиренським іміджем.

Воякі Афганської національної армії на КПП поблизу бази в Баграмі на північ від Кабулу. 8 квітня 2020 року
Воякі Афганської національної армії на КПП поблизу бази в Баграмі на північ від Кабулу. 8 квітня 2020 року

Але розпливчатість «Талібану» в питаннях прав жінок, свободи слова та виборів – цих ключових досягненнях Афганістану від 2001 року – спричинила побоювання серед багатьох афганців щодо можливості того, що екстремістська група відновить свій режим в країні.

У січні 2019 року «Талібан»​ сказав, що не прагне «монополії на владу» в майбутньому уряді Афганістану і намагатиметься співіснувати з урядовими інституціями – це вважалось однією з найбільш компромісних заяв «Талібану».

Коли настане мир і «Талібан» повернеться, то наше повернення не буде таким важким як це було в 1996 році
Зібіулла Муджгід

Місяцем раніше, речник «Талібану»​ Забіулла Муджгід запевнив, що «коли настане мир і «Талібан» повернеться, то наше повернення не буде таким важким, як це було в 1996 році».

В лютому 2019 року «Талібан»​ заявив, що хоче, щоб жінки мали права, включно з правом на роботу і правом на освіту, але вони не повинні порушувати іслам та афганські цінності.

Але в тій самій заяві «Талібан» також зазначив, що хоче обмежити крихкі свободи, які завоювали афганські жінки, ‒ і це спричинило хвилю обурення з боку правозахисників.

Аналітики кажуть, що велика розмитість позиції «Талібану» щодо ключових питань передає намагання уникнути внутрішніх розколів у самому угрупованні.

Політичне керівництво «Талібану» в Пакистані, як вважається, більш відкрите до замирення з урядом Афганістану.

Президент Афганістану Ашраф Гані виголошує звернення до «Талібану» щодо припинення насильства. 16 квітня 2020 року
Президент Афганістану Ашраф Гані виголошує звернення до «Талібану» щодо припинення насильства. 16 квітня 2020 року

Водночас польові командири в Афганістані не хочуть йти на компроміс і прагнуть поновлення Ісламського Емірату.

«Там цілий коктейль поглядів всередині «Талібану» щодо влади та врядування», ‒ каже Джавід Агмад із вашингтонської «Атлантичної ради».

Там цілий коктейль поглядів всередині «Талібану» щодо влади та врядування
Джавід Агмад

«Більш за все лідерам талібів потрібен внутрішньо-талібський діалог, щоб розібратися з суперечливими поглядами щодо майбутнього афганської держави», ‒ додає він.

Також існує серйозне розходження і серед політичної еліти Афганістану.

Пуштуни, найбільша етнічна група Афганістану, назагал більше підтримують модель централізованої держави, що гарантували б їхній контроль над урядом. Але непуштуни, які становлять більшість населення, вважають, що більша централізація призводить до занадто великої концентрації влади в одних руках і підтримують передачу повноважень на місця.

«Неймовірно важкі» переговори

Прямі переговори між «Талібаном» та афганським урядом щодо постійного припинення вогню та розподілу влади мали початися ще 10 березня.

Але їхній початок відкладався через суперечку щодо звільнення в’язнів-талібів та формування делегації для переговорів від уряду в Кабулі.

Буде неймовірно важко дійти компромісу між двома сторонами щодо кожного питання
Джавід Агмад

Навіть коли переговори почнуться, багато хто очікує, що вони будуть важкими та довгими, тягнутимуться, ймовірно, роками, враховуючи прірву в стартових позиціях сторін.

«Буде неймовірно важко дійти компромісу між двома сторонами щодо кожного питання», ‒ каже Агмад, додаючи, щоправда, що є підстави для надії.

Як і політичне бачення «Талібану», так і нинішня політична система Афганістану спираються на централізовану модель влади і верховенство ісламу.

Влада зосереджена в руках центрального уряду. Президент має право призначати і звільняти губернаторів провінцій, мерів, начальників поліції, керівників районів і сенаторів, і міцно тримає під контролем бюджет і розподіл коштів між провінціями та міністерствами.

«Є більше спільного в юридичній площині та системі урядування між двома сторонами, аніж їхні прихильники з обох сторін можуть визнати», ‒ каже Воткінс.

(Над матеріалом працював журналіст Радіо Свобода Фруд Бежан)

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG