Україна погодилася на так звану «формулу Штайнмаєра», яка начебто має відкрити шлях для врегулювання ситуації на Донбасі. Проте кожна сторона – і українська влада, і Кремль, і підконтрольні йому маріонеткові сепаратисти на окупованій частині Донецької та Луганської областей, оцінює цей крок на свою користь, трактуючи подальшу реалізацію формули в своєму баченні. «Зе став не просто на шлях капітуляції, він став на шлях державної зради, – цитує газета «День» президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара. – Суть того, що відбулося – не в «формулі Штайнмаєра», навколо якої зараз точаться словесні баталії. Суть в іншому: Мінські домовленості стають безповоротно безальтернативними. Росія тепер виключно посередник, ніякий не агресор, вона остаточно набула статусу такого самого посередника, як Німеччина й Франція. Створено передумову для того, щоб закон про особливості управління «ОРДЛО» перетворився на закон про особливий статус Донбасу в цілому.
«Нічого апокаліптичного не відбулося» – так «День» характеризує реакцію іншого табору в оцінці останніх подій. «Жодної «капітуляції» не відбулося, – наголошує Ілія Куса. – Київ підписав документ, який можна трактувати по-різному і який має десятки сценаріїв реалізації. В процесі реалізації Мінських угод (і навіть самої «формули Штайнмаєра») закладено стільки всяких можливостей «випетляти» або все розвалити, що це просто ненадійний картковий будиночок. Більше про ризики та шанси після підписання «формули Штайнмаєра» йдеться в статті «Мінська «засідка».
«Швидко можна лише капітулювати» – таку назву має публікація в газеті «День», автор якої Борис Соколов вважає, що узгодження Києвом «формули Штайнмаєра» поки виглядає однобічною поступкою Москві. Дописувача насторожує те, що напередодні узгодження «формули Штайнмаєра» про відставку оголосили високопоставлені чиновники, які були в курсі того, з яким саме трактуванням цієї формули згоден президент Володимир Зеленський. Йдеться про відставки найближчих до президента людей – секретаря Ради національної безпеки та оборони Олександра Данилюка та глави партії «Слуга народу» Дмитра Разумкова. Дописувачу видається це дуже схожим на підготовку до ухвалення в прискореному режимі закону про особливий статус Донбасу, що напевно викличе неоднозначну реакцію багатьох депутатів, зокрема тих, хто перебуває в лавах правлячої партії.
Українці фактично не знають, хто править Україною. Цинічний бородатий олігарх? Сусід по паркану? Заморська рідня скороспілих верховників? Як зазначає дописувач тижневика «Країна» публіцист Сергій Чирков, владні коридори заполонили невиразні маски, сурогатні функції. Аноніми. Спочатку вони своїм химерним гуртом ховалися за не менш примарною фігурою кіногероя. Потім – за словесною конструкцією «узеленського». Далі назвалися офісом. В Офісі президента, у Верховній Раді періодично формуються і набувають законодавчої сили рішення, що обіцяють країні катастрофічні наслідки. Найперше – пов’язані з військовим протистоянням з Московією. Чи не зі старту запровадили заборону українським захисникам стріляти у ворога, внаслідок чого на міста й села посипалися похоронки. Йде односторонній відвід військ на стратегічно важливих ділянках фронту – й супротивнику відкривається шлях до захоплення нових територій. Згортаються державні програми, що зміцнювали армію. «Мирна» дипломатична риторика почала послаблювати міжнародну підтримку, що може залишити країну наодинці з агресором. Докладніше йдеться в матеріалі «І воздасться – й авторам, і статистам».
